мій чорнобиль

Травень вісімдесят дев`ятого. Відділення гематології Полтавської обласної лікарні. Друга палата. Шість чи вісім ліжок. На кожному - хворий. Дядьки й діди. Вони лягали до стаціонару ще бадьорі, чорвонощокі, балакучі. Першими днями прокидались з ранку, бурхливо вмивались, голились, читали газету, слухали радіо. Перед обідом обов`язково бігли на ринок. 

З кінця першого тижня, після отриманої терапії, перетворювались на дійсно хворих. Вже не бігали по Полтаві ні перед, ні після обіду. Лише повільно обходили корпус лікарні, вертались до палати стомлені, мовчазні. Кількість ін`єкцій, крапельниць зростала. Рідним, коли ті  приїздили на відвідини, жалілись: - "Мене вже тими вколами та лікарствами заштрикали."

Під кінець другого тижня, зовсім виснажені очікуванням кінця війни між  червоними та білими тільцями*, майже не підводились, але ще крутились у кроватях з боку на бік. 

В один із днів третього тижня раптом затихали. До їх підбігали сестри, лікарі, метушились. Потім закривали простирадлом від більця до бильця. За кілька хвилин вивозили і міняли постіль.

Таких перемін за три тижні травня вісімдесят дев`ятого мені довелось побачити не меньше трьох.  

--------------------------------------------------------------                                                                                    * процеси в організмі хворого на лейкоз, коли білі кровяні тільця (лейкоцити) винищують червоні (еритроцити); лейкоз - рак крові, традиційний діагноз після ураження радіацією