позаактовий запис невідомого канцеляриста часів Нової Січі

Те, що розповів цими лютневими сніжними днями, сидячи у напівтемній світлиці, сорокалітній гніздюк, майже не торкнуло серця. Особливих думок, окрім спокійно-недовіркуватих, його повільна, як теплий дух од кабиці, говірка, не стривожила. Зате почуття спокою, схожої на згоду куняви, оволоділо мною безостанку. За три дні я залишив зимівник говірливого господаря і подався до Переволочної.

Прибувши згодом у військо, канцелярія засипала мене численими паперами, переписуванням, біганиною від старшини до старшини. Перевибори кошового отамана тільки-но відбулися, а січневі акти вже загрозливо ссувалися у бік ще незайманих сіро-шорстких аркушів. Коли переляканий день добігав до свого синьо-чорного провалля, спогади наступали і здавалось, що правиця сама починала виводить той самотній гомін, що був покинутий напроізволяще у тиші загубленого степом зимівника.