Кременчук долучився до літературного маршруту: Василь Шкляр презентував «Рік Шершня»
23 листопада Кременчук став черговою зупинкою літературного маршруту Василя Шкляра Полтавщиною — презентаційного туру його нового роману «Рік Шершня», що відбувається за сприяння ГО «Захист держави». Подія тривала в стінах Кременчуцького національного університету та зібрала справді різну аудиторію: від студентів і викладачів — до військових, громадських діячів та давніх шанувальників творчості письменника.
У новому романі Василь Шкляр повертається до теми українського повстанського руху 1920-х років. Письменник наголосив: Полтавщина, Сумщина, Слобожанщина — це не «червоні території», як десятиліттями твердив радянський наратив. Це край активного спротиву, численних загонів, підпілля, локальних повстань.
«Містика, земля, історія й людська впертість — ось що рухало повстанцями. Їх намагалися стерти з пам’яті, але вони живі — в документах, у легендах, у нашій землі», — зазначив Василь Шкляр.
Окремо автор пояснив і символіку назви. За прадавнім українським календарем, і нині триває рік Шершня — час наполегливих і рішучих людей, здатних зрушити історію. Саме в такому році, каже письменник, логічно й природно говорити про боротьбу, що триває століттями.
Зустріч вийшла щирою — без офіціозу й зайвих пауз. Кременчужани запитували про різне: як народжуються містичні лінії в його романах; що стало поштовхом зануритися в повстанські архіви; як автор переживає війну й чи працює зараз над новими текстами; що його найбільше вражає у спілкуванні з українськими захисниками.
Василь Шкляр говорив просто, відверто, місцями з гумором — властивим лише людям, які пройшли багато й навчилися тримати удар.
Особливо емоційним був момент, коли письменник згадував своїх друзів і знайомих, які нині служать у Силах оборони або вже віддали життя за Україну. Він говорив про їхню стійкість і про те, як багато сучасних захисників нагадують йому героїв його ж романів.
Зустріч завершилася так, як завершується кожна подія з Василем Шклярем: чергою за автографами, фотографіями, короткими особистими розмовами. І це, мабуть, найкраще свідчення — літературний маршрут розпочався не формально, а по-справжньому живо.
Попереду — нові локації, нові читачі й нові розмови про нашу історію, яка досі болить, але яку нарешті повертають із забуття.
