Валерій Сухно: шлях воїна, який не полишає строю
Продовжуємо цикл історій про людей, для яких ГО «Захист держави» — середовище довіри, взаємної підтримки й відповідальності.
Сьогодні — розповідь про Валерія Сухна, старшого сержанта у відставці. Людину, яка пройшла два етапи війни, витримала удари, що ламали інших, і попри це зберегла принципи, характер і відчуття обов’язку.
Бойовий шлях - з 2014-го
Валерій відслужив строкову старшим сержантом ще у 80- ті. А в 2014-му пішов добровольцем до унікального окремого батальйону ДШВ «Фенікс». Цей підрозділ був сформований майже повністю з добровольців і до того ж укомплектований молодими, але вже бойовими офіцерами.
В одній роті з ним служив і Петро Ворона — нині голова Полтавського осередку ГО «Захист держави».
У складі батальйону обороняли Маріупольський напрямок, Широкине, Гранітне, Чермалик, Новоселівку-2. Валерій виконував ударно-пошукові дії, працював на АГС-17 як командир гранатометного відділення.
Без ротацій, у важких умовах, батальйон тримали оборону 11 місяців поспіль. Після цього повернувся додому, але ненадовго.
Повномасштабна війна: друге коло служби
В лютому 2022 року знову став у стрій. Мобілізувався разом з побратимами до 116-ї бригади, став командиром протитанкового, а згодом кулеметного відділення.
Перші дні — оборона Гадяччини й Сумщини, «Гадяцьке сафарі» (до речі, позивний Валерія – «Гадяч»). Потім — рейди під Тростянцем, бойові виходи на кордоні, робота в Харківській області. З грудня 2022-го — Донеччина: Соледар, Авдіївка, Мар’їнка.
Валерій виконував завдання як піхотинець, працював на пікапах у складі мобільних груп: вогнева підтримка, евакуація поранених і загиблих з «нуля», ротація особового складу.
Виконував завдання пліч-о-пліч із Героями України — зокрема, із Олександром Федорченком – знаменитим «Мамонтом».
Поранення, операції та відставка
Через контузії та поранення у Валерія почалися серйозні ускладнення зі здоров’ям. Дві операції в Інституті Амосова, довга реабілітація.
У 2023 році пішов у відставку. Старший сержант Валерій Сухно — воїн, який віддав фронту все, що міг, і трохи більше.
Сьогодні він працює начальником охорони на Гадяцькому елеваторі — повернувся туди, де служив до 24 лютого.
Людські принципи, що не змінюються під обстрілами
Валерій говорить просто і без пафосу:
«Не треба чекати, що хтось щось зробить за нас. Маєш сили — будь корисним. Це почесно і на передовій, і в тилу.»
«Потрібно триматися разом. Розраховувати перш за все на себе, свої сім’ї й побратимів.»
«Багато хлопців після поранень або втрати побратимів залишаються самі. Їм треба допомагати й показувати, що вони не забуті.»
Це позиція людини, яка бачила війну зблизька і знає ціну життя — не з новин, а з поля бою.
Чому підтримує ГО «Захист держави»
Валерій говорить прямо: він довіряє Петрові Вороні й знає, що в організації — небайдужі люди.
Для нього це середовище побратимства, де працюють не заради галочки, а щоб реально допомагати ветеранам та родинам загиблих і безвісти зниклих.
Переконаний: саме разом — у громадах, у ветеранських спільнотах, у таких організаціях — можна добиватися законних прав, підтримувати одне одного і не давати тим, хто повернувся з війни, залишатися сам-на-сам із проблемами.
Служіння, яке не закінчується демобілізацією
Валерій Сухно належить до тих людей, чий характер не ламається навіть після найважчих втрат і поранень.
У строю він був надійною опорою для свого відділення. У цивільному житті він так само залишається опорою для своїх побратимів.
І саме такі люди сьогодні тримають Україну —спокійно, уперто, без зайвих слів, але з надійним внутрішнім стрижнем.
