Володимир Поляков: «Маємо два фронти — зовнішній і внутрішній. І обидва потребують зусиль»

Від глиняних підлог до кращого військового ліцею

У 1999 році Володимир Поляков разом з однодумцями почав створювати військовий ліцей у Кременчуці. Вже за кілька років заклад вийшов на обласний рівень і став одним із найкращих в Україні.

«Ми отримали будівлю дитсадка з глиняними підлогами й жахливою їдальнею. Але за роки роботи зробили один із найкращих навчальних закладів. Наш ліцей посідав третє місце в Україні, перемагав на олімпіадах і спортивних змаганнях. Головне ж завдання — виховати майбутніх офіцерів», — згадує він.

У ліцеї робили акцент на військовій підготовці, думаючи навіть про можливі воєнні виклики. Випускники повинні були бути готовими виконувати завдання молодших командирів.

Саме цей ліцей першим в Україні почав набирати дівчат. «У 2005-му ми відкрили двері для дівчат. Сьогодні багато з них носять погони, дехто вже дослужився до підполковника», — з гордістю говорить Володимир Поляков.

За 12 років його керівництва заклад підготував близько 400 професійних воїнів. Серед них — Герої України: полковник Олег Голінний («Сула»), підполковник Вадим Ворошилов («Карая»), майор Сергій Волинський («Волина»), а також, на жаль, посмертно — майор Микола Городніченко.

Музей, який пам’ятає і навчає

Нині Володимир Поляков працює начальником штабу цивільного захисту вищого професійного училища №7 у Кременчуці. Та головна його справа — створення військово-історичного музею на базі цього закладу.

«Музей почався з експозиції, присвяченої АТО. Я привозив речі з фронту, де сам був учасником бойових дій. Зараз у нас тисячі експонатів: від другої світової війни до сучасної російсько-української. Є форма загиблих героїв, експонати з-за кордону — навіть із Іспанії», — розповідає він.

Через музей уже пройшли тисячі дітей. «Буває, що діти приходять без інтересу, а після екскурсії дякують щиро. Це означає: ми на правильному шляху. Виховання відбувається через такі речі».

«Захист держави»: допомога тут і зараз

У громадську організацію «Захист держави» Володимир Поляков прийшов без зайвих сумнівів: давно співпрацює з людьми, які очолюють організацію, довіряє їм, підтримує цілі й наміри їхньої діяльності.

«Я відразу зрозумів: допомога військовим — це те, що мені близьке. Бо війна закінчиться, але наслідки залишаться на десятиліття. Один рік війни — це п’ять років розмінування. Уявіть, дитині зараз 15, а завершення робіт припаде вже на її пенсійний вік», — наголошує керівник осередку.

Він згадує і страшну статистику з В’єтнаму: США втратили 58 тисяч військових, але після війни ще більше солдатів загинули від самогубств. «Не хочеться, щоб Україна повторила цю трагічну історію», — каже він.

Сьогодні кременчуцький осередок ГО допомагає не лише на фронті, а й у тилу: підтримує бійців у медицині, соціальному захисті, адаптації до мирного життя.

Два фронти

"В Україні зараз два фронти, - говорить Володимир Юрійович.-  Один — очевидний: боротьба з російською агресією. Другий — внутрішній: подолання байдужості, корупції та безвідповідальності.   І цей фронт нам доведеться долати. Об’єднання людей, які готові брати відповідальність і починати зміни, — ось головне завдання організації», — підкреслює він.

«Молодь — наше майбутнє»

Окрему увагу Володимир Поляков приділяє вихованню молоді. «Той, хто володіє молоддю, володіє майбутнім. І якщо ми зможемо донести справжні цінності до дітей, Україна матиме сильне майбутнє».

Володимир Поляков — приклад людини, яка справді працює для  зміцнення держави. Його досвід, в тому числі, музейна робота й діяльність у ГО «Захист держави» — це внесок у те, щоб Україна мала майбутнє, засноване на пам’яті, єдності та відповідальності.