Скорочення шкіл під час війни: оптимізація чи усунення майбутнього?
У час, коли фронт — не лише на Сході, а в кожному селі, де ще б’ється життя, держава закриває школи. Не тимчасово, не через обстріли — а через формули. Бо цифра «менше ніж 60 учнів» для когось важливіша за Сашка, чий тато загинув на війні, а він тепер має їхати 30 км до нової школи.
У Полтавській області під ударом — десятки сільських навчальних закладів. Уже закриті або затверджені до ліквідації:
Лисівська гімназія (27 учнів) — закрита, Рудківська гімназія — ухвалене рішення, припиняє існування з 1 вересня 2025. Села Валок, Бричківка, Верхоли — на черзі
І це лише початок: понад 80 шкіл Полтавщини — під «оптимізацією»
Формальна логіка влади: демографія, ефективність, економія.
Але проблема — не в логіці. Проблема — в пріоритетах.
У сільській місцевості школа — це остання нитка життя громади:
Вчитель — останній фахівець на все село
Школа — часто укриття, центр допомоги, евакуаційний пункт
Для дитини — психологічна точка опори, її безпечне середовище
Закриття школи тягне за собою цілий ланцюг:
Діти їздять по 15–30 км до «опорної школи», встаючи вдосвіта
Батьки — у розпачі, вчителі — без роботи, громада — поступово зникає. А після закриття школа — просто стоїть і руйнується.
У більшості сіл будівлі колишніх шкіл та дитсадків не отримують другого життя. Альтернативи не пропонують. Приміщення або гниють, або їх розтягують по цеглині. І це теж — втрата держави.
Ще один болючий факт: Місцева влада часто штучно «дотягує» школу до закриття. Переманюють дітей у «більші» школи. Пропонують батькам «пільги», натякають, переконують — або просто тиснуть. І коли кількість учнів падає — рішення «оптимізувати» вже ніби логічне
Але де тут підтримка? Чому замість скорочення не запускаються паралельні процеси розвитку?
Якщо школа — це соціальний осередок, то в село має заходити й економіка.
Дайте пільгові умови для відкриття мікропідприємств
Залучіть інвесторів — дайте податкові послаблення для села
Поверніть людей робочими місцями — і будуть діти, буде школа, буде життя
Так, ми розуміємо: урбанізація — реальність.
Але не варто її ще й штучно пришвидшувати, особливо в умовах війни.
ГО «Захист держави» вважає:
У воєнний час скорочувати сільські школи — це удар у спину селу і нації. Немає школи — немає майбутнього на місці.
Ми закликаємо:
Призупинити процес ліквідації шкіл до завершення війни
Переглянути критерії “ефективності” для малокомплектних шкіл у сільській місцевості
Розробити реальний план відновлення освітньої мережі після Перемоги
Запровадити механізми участі громади — не просто “інформування”, а реальне право голосу
Ми виступаємо проти рішень, які підривають села під час війни.
Оптимізація без урахування контексту — це не економія, а торпедування села.
