Байдужість суспільства як подяка за порятунок?
Полтавський обласний осередок ГО "Захист держави" розпочав свою діяльність задовго до офіційного відкриття офісу 13 травня. За цей час ми встигли організувати кілька зустрічей із ветеранами, долучитися до культурних і просвітницьких ініціатив, укласти меморандуми про співпрацю. Але головне — ми почали щоденну роботу з реальними викликами, які щодня постають перед нашими захисниками.
І йдеться не лише про героїв війни — ідеться про громадян, які після фронту залишаються сам на сам із труднощами мирного життя.
Освіта: немає доступу — немає перспектив
Після демобілізації чимало ветеранів бажає здобути нову професію, але держава практично не пропонує їм для цього реальних інструментів. Навіть маючи домовленості з місцевими вишами, як-от педуніверситет, ми не можемо запустити курси — через відсутність фінансування. Це системна прогалина: державні пріоритети спрямовані на управління, але не на підтримку тих, хто вже віддав найцінніше.
Медицина: замість турботи — черги й байдужість
Ветерани користуються спільною з усіма електронною чергою, а це означає — місяці очікування. Потрапити на прийом до вузького спеціаліста — проблема. Більшість ліків доводиться купувати за власний рахунок. Такий стан речей є не лише несправедливим — він ставить під загрозу здоров’я тих, хто вже заплатив за наш спокій.
Правова допомога: особливо для тих, хто під загрозою
Окрема болюча тема — правовий статус бійців, обвинувачених у самовільному залишенні частини (СЗЧ). Часто за цими історіями — не зрада, а нервове виснаження, незадовільна командна ситуація, неналежне забезпечення або бойові травми. Сьогодні ці люди — переслідувані, із розірваним життям, і вони потребують чесного та справедливого розгляду їхніх справ, правового захисту й людяного підходу. Наразі така допомога майже відсутня.
Праця та дискримінація
Маємо зафіксовані випадки, коли людей, які повернулися з фронту, звільняли з роботи — мовляв, «невигідні», «нестабільні». Це — дискримінація. Держава має не лише забороняти подібне законом, а й активно інтегрувати ветеранів у ринок праці.
Сам на сам із системою
Багатьом ветеранам доводиться буквально з пораненнями й фізичними травмами ходити по кабінетах — без супроводу, без розуміння, куди йти, хто допоможе. І найстрашніше — часто безнадійно. Супровід і соціальна підтримка на місцях майже не організовані. Люди лишаються самі — у власному місті, серед своїх.
Пам'ять і суспільство
Нещодавно хоронили полеглих воїнів. І болить не тільки втрата — болить байдужість. Процесія рухалася вулицями і не зустрічала належної шани, знаку людської уваги з боку містян, з боку водіїв. Майже ніхто зупиняється, не виходить, не схиляє голови в пошані...
Якщо ми не маємо поваги до тих, хто віддав життя за нас, то що ми залишаємо по собі як суспільство?
Ми, ГО "Захист держави", ставимо за мету не лише фіксувати ці проблеми, а й шукати реальні шляхи їх подолання. Але без підтримки суспільства, місцевої влади, медіа й активних громадян — цей шлях буде довгим і тернистим.
Мир — це не просто відсутність війни. Це ще й забезпечення справедливості для тих, хто її пройшов.
Закликаємо всіх долучитися, підтримати ініціативи з навчання, медичного супроводу, правової допомоги, збереження пам’яті. Ми відкриті до співпраці.
Пам’ятаймо: захист держави — це не лише фронт. Це щоденна відповідальність і солідарність у тилу. Кожен із нас може бути частиною спільного спротиву — через донати, волонтерство, просвітництво чи щоденну працю на зміцнення національної стійкості.
