Освіта за кордоном: здобуття знань чи еміграція?
Все більше знайомих влаштовують своїх дітей вчитися в закордонні виші. Деякі починають активну підготовку ще з початкової школи. Діти змалечку знають, що їхнє майбутнє визначене. І наче хороша мета - дати дітям освіту за кордоном. Якби не одне “але”. Часто ціллю стає не так отримання знань, як можливість емігрувати з України…
Досліджуючи це питання, я “пішла в інтернет”, загуглила “освіта за кордоном”. Мало сказати, що масштаб ринку послуг вражає! Фірм, які пропонують навчання в Європі, США, Прибалтиці, - не перерахувати. Здається, що сторінки гуглу їх усі не поміщають. Серед країн - Польща, Німеччина, Росія, Канада, Італія, Чехія, США, Іспанія, Австрія, Франція, Угорщина та ін.
А які заголовки на сайтах, що так і заманюють зібрати валізу, вкинути блокнот і ручку - й мчати в світле майбутнє! А які красиві фото усміхнених закордонних студентів, котрі світяться від щастя отриманих знань! А які умови для навчання з “правильними” словами-гачками - “безкоштовно”, “гарантований вступ”, “найкращі навчальні заклади”...Мабуть, в супермаркеті менший вибір цукерок. Складається враження, що освіта перейшла в масмаркет, на якому будується бізнес. Радіти від цього чи плакати?
Так, в Україні є проблеми в освіті - від булінгу й матеріального забезпечення до корупції. Я, як депутат, часто бачу ці проблеми й реагую. Але можу впевнено сказати, що рівень надання знань в нашій державі на досить потужному рівні й може конкурувати з багатьма країнами. Тому напрошується інша причина масової потреби вчитися за кордоном. Як зазначає політолог Михайло Басараб, прагнення молодих українців навчатися у Європі не обов'язково свідчить про відсутність якісної вищої освіти в Україні. Освіта на Заході розглядається передусім як вдалий привід для еміграції. Є навіть дослідження, які показали: лише кожен 10 студент в Польщі готовий повернутися в Україну після навчання.
Печально, адже це втрата інтелекту, молодих людей, які могли б працювати на українську економіку. Проблема в тому, що держава не створює привабливих робочих місць і навіть не має такої стратегії. Що вже говорити про науковців, які теж масово виїжджають, а відтак у школах і вишах часом працюють не зовсім компетентні люди. Як бачимо, одне тагне інше, проблема комплексна, і виливається в загальнодержавне явище.
Але хочеться акцентувати й на позитиві. Все таки є плюси в тому, що українська молодь отримує освіту за кордоном. Вони бачать демократичні цінності, інновації, розвиток і прогрес, вчаться виражати власні думки, користуватися своїми правами, генерувати ідеї й вільно діяти. І було б чудово, якби із таким світоглядом вони поверталися в Україну.
Маю сподівання, що держава розробить програму повернення, яка базуватиметься не тільки на патріотичних гаслах, а й на конкретних пропозиціях щодо робочих місць, перспектив розвитку як кожного окремо, так і країни в цілому.
