Розмір тексту

Військово-патріотичне виховання: завдання громадськості чи держави?

Нещодавно, гортаючи стрічку новин, я натрапила на сюжет про військово-патріотичне виховання дітей в Полтаві. З початку війни в Україні, Полтавщина одна з перших почала повертати навчальну зброю до шкіл. Такі уроки проходять в 60 закладах області. Також у цьому напрямку працюють військово-спортивний центр “Воїн” та скаутська організація “Пласт” - на громадських засадах.

Тобто, військово-патріотичне виховання у регіоні (та і в країні в цілому) складається із шкільних уроків “Захист України” й роботі кількох організацій, які працюють на власних ініціативах (за що їм варто подякувати). Та чи досить цього? Чи треба нам більш масштабний і системний підхід до цього питання? Яка роль держави у всьому цьому?

Вирішила дослідити досвід кількох світових країн й дізнатися, як вони долучаються школярів. Шукаючи інформацію, наткнулася на інформативну статтю Юрія Юзича, голови наглядової ради “Пласт - національна скаутська організація України”, яка була опублікована в “Дзеркалі тижня”.

Дуже змістовий матеріал! Хочу поділитися з вами основними моментами. Скажу одразу, що світовий досвід військово-патріотичного виховання дуже відрізняється від нашого…Адже там цим питанням займаються на державному рівні, вкладаючи всю серйозність і великі фінансові витрати. І це нормально! Адже не можна ставитися легковажно і скупо до питань, що стосуються виховання дітей.

США

В країні діє система підготовки молодших офіцерів Junior Reserve Officers Training Corps (JROTC). Її мета - прищепити учням середніх навчальних закладів державницькі цінності, зокрема, служити своїй країні, бути патріотом, нести відповідальність та пишатися рідним краєм. У звичайних школах діє 3 тис. спеціалізованих військових класів, на які виділяють близько 400 млн доларів. Фінансуванням займаються військові відомства.

Скаути-випускники часто стають офіцерами і пов’язують своє життя із військовою кар’єрою. Вони в будь-який момент готові захищати свою державу.

Польща

Тут теж діє модель військової підготовки на базі спеціалізованих класів у середніх школах. Міністерство освіти створило відповідне бюро, яке координує та розвиває цю мережу. На початок 2020 навчального року класи діяли у 128 школах по всій Польщі та охоплювали 6 800 учнів. Їх підтримує Міноборони у формі не фінансової допомоги — інструкторами, що проводять заняття, допуском на військові об’єкти та до техніки. Дні військової підготовки — щомісячно.

Литва, Латвія, Естонія

У Литві діє “Стрілецький союз”, 50–70% складу становлять підлітки 12–18 років у складі молодіжної структури “Юні стрільці”. Вони вивчають історію Литви, отримують лідерські навички та військову підготовку. Організація підпорядковується міністерству оборони.

Латвійці мають організацію “Захисники землі”. Це понад 10 тис. волонтерів, організованих у 18 добровольчих батальйонів у складі Збройних сил Латвії. Законом, крім того, визначена організація “Молоді захисники”. Це найчисельніша організація молоді в країні, яка налічує близько восьми тисяч членів віком від 10 до 21 року. “Молоді захисники” керуються й фінансуються Міністерством оборони через створений урядом Молодіжний оборонний центр. 

Естонія створила організації “Молоді орли” та “Дочки Батьківщини”. Ці дві молодіжки діють на скаутських засадах. Організації охоплюють своєю діяльністю всі повіти Естонії й налічують близько п’яти тисяч членів віком від 7 до 18 років. Осередки діють на базі шкіл під керівництвом вихователів, які укладають зі школами спеціальні договори. 

Україна

Чинна концепція ВПВ (військово-патріотична підготовка), підписана ще Леонідом Кучмою 2002 року, давно морально застаріла. Досить бюджетно й ефективно в наших реаліях було б розгорнути мережу ВПВ-центрів, створених органами місцевого самоврядування. Автор статті зазначає: 

“У них можна було б одночасно сконцентрувати досвідчених ветеранів бойових дій і вихователів із достатнім педнавантаженням та необхідним технічним забезпеченням (“повертати автомати” в усі школи за таких обставин буде не потрібно). Ці центри могли б на ротаційній основі, тобто обслуговуючи по черзі класи одного району, проводити фахові уроки військової підготовки. А також координувати й проводити місцеві заходи ВПВ. А Міноборони — за підтримки Міністерства ветеранів — спільно з Міносвіти зможе ефективніше контролювати кадри (кадрове забезпечення) і якість викладання ВПВ у середніх закладах освіти та в позашкіллі”.

Знайшовши всю цю інформацію, я ще раз впевнилась, наскільки конкретним, чітким, організаційним, серйозним має бути підхід до військово-патріотичного виховання школярів. Основну роль тут має зайняти держава й органи місцевого самоврядування. Це дозволить тримати систему вкупі, виділяти ресурси, прищеплювати школярам принципи відповідальності перед країною. 

Велосипед тут не варто придумувати. В нас для цього все, тільки треба додати державний підхід!

Про автора

Євгенія Янко

Євгенія Янко

Депутатка Полтавської міської ради від «Слуги народу»

30
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему