Розмір тексту

«Аннетт» — мюзикл з Канн, який чомусь не показали у Полтаві

Розповім вам про нове творіння француза Леоса Каракса

Моніторити графік прем’єр у полтавському кінотеатрі «Мультиплекс» справа вкрай невдячна. Всі фільми до останнього моменту висять у «можливих прем’єрах», і якщо йдеться про щось неочевидне і бодай трохи артхаусне, ніколи не знаєш чи можна буде подивитися його у Полтаві чи крім квитка на сеанс треба ще брати квиток до Києва чи Харкова. І я був впевнений, що «Аннетт» — фільм про який я вам зараз розповім — точно вийде на полтавський екран. Але попри зірковий акторський склад, музику культового гурту Sparks та приз за кращу режисуру на Каннському кінофестивалі, та оригінальну форму, до нашого міста фільм не дійшов. Це повна «шляпа» і зараз я розповім чому.

Коктейль із класичної трагедії, автобіографічної сповіді та опери

Цинічний стендап-комік Генрі МакГенрі (Адам Драйвер) готується до кожного виступу як до боксерського поєдинку. Він смішить публіку вивертаючи на сцені своє нутро та ганяє на мотоциклі у шкіряній куртці. Оперна співачка Енн Дефрасну (Маріон Котіяр) — дивовижно світла і красива жінка, чий голос зачаровує публіку. Вона «вмирає» на сцені, даючи енергію і любов публіці. Вони такі різні закохуються і одружуються, хоч вони такі різні. Найкраще це ілюструє один з рідкісних діалогів.

— Генрі як все пройшло?
— Я всіх порвав. А як твоя вистава?
— Я всіх врятувала.

Це могла б бути красива історія про те, як кохання поєднало дві протилежні особистості, і виявилося сильнішим за характери та «заскоки» кожного з них, випробування популярністю та інші обставини. Але «Анетт» це драма. Після шлюбу та народження дівчинки Аннетт почалися сімейні будні, конфлікт амбіцій, а життєві перипетії під час яких найгостріші риси Генрі та Енн проявилися на повну. Романтика скінчилась, кохання не витримало і всі ці обставини призвели до непоправної трагедії. Енн гине, а Генрі, який остаточно перетворюється на скотиняку, змушений виховувати доньку сам.

Чи то сповідь, чи то збіг

Однією з причин того чому «Аннетт» краще дивитися у кіно — прямий діалог авторів з глядачами. Фільм починається вступною піснею, під час якої команда фільму анонсує для глядачів свою історію. На початку цієї сцени можна побачити режисера Леоса Каракса (справжнє ім’я — Алекс Крістоф Дюпон) та його доньку Анастасію. Мати дівчини — колишня дружина режисера, російська акторка Катерина Голубєва — загинула за загадкових обставин. В серпні 2011-го її тіло знайшли на станції метро неподалік від дому.

Та сама вступна сцена

Леос Каракс ще з першого свого фільму «Хлопець зустрічає дівчину» привчив глядачів до певної автобіографічності своїх робіт. Герої Каракса часто відображають його самого, що режисер не раз підтверджував в інтерв’ю. Щодо «Аннетт», за легендою сценарій цього мюзиклу написали «Sparks» і прийшли з ним до Леоса. Однак, схильність автора сублімувати в кіно самого себе, а також очевидна схожість сюжету фільму з реальними фактами породили теорію, що насправді сценарій — справа рук самого Каракса. Поки не пролунає якихось щирих зізнань, ніхто так і не дізнається, як і в чиїй голові народився сценарій «Аннетт». Але те, що у підсумку фільм вийшов не лише надзвичайним для глядачів, а й глибоко особистим для режисера — лише додає йому плюсів.

Здавалося б, до чого тут антична трагедія?

Критики неодноразово порівнювали “Аннетт” з античною трагедією. І справді, деякі атрибути звідти у фільмі є, і попри свою “давнину” дуже органічно вписуються в сучасний фільм. Зокрема йдеться про хор та злий рок, який в “Аннетт” називають “воля божа”. Коли героя Адама Драйвера допитують копи щодо смерті дружини, він переконує їх, що винна “воля божа”. Енн померла, але не зникла з фільму, і мститься чоловікові з потойбіччя (ну чим не царство Аїда). Ну і власне прямий діалог авторів з публікою у пісенній формі теж викликає ефект вистави, хоч діалог не зі сцени, а лише з екрану.

Сценарій: форма прикрашає зміст

Якщо коротко описати сюжет “Аннетт”, то він виявиться дуже простим і навіть банальним: закоханий чоловік після шлюбу змінюється в гіршу сторону, творить страшні речі та рушить все хороше навколо. Але таку історію можна розповісти по-різному. Якби сценарій потрапив в руки умовної Оксани Байрак, ми мали б псевдосентиментальний, сльозочавильний мінісеріальчик для пенсіонерок. Якби в руки продюсерів умовного “1+1” - такий же серіальчик, але розтягнутий на кілька сезонів. А в руках Леоса Каракса та Рона і Рассела Маелів (Sparks) — маємо більш як двогодинну пронизливу рок-оперу з особистою драмою, чудовою музикою, прекрасними акторами, розривним візуально-режисерським твістом в кінці й, що головне — стійким післясмаком.

Адам Драйвер — суперзірка

Не можна не сказати про акторів. Основних їх троє — Адам Драйвер в ролі Генрі МакГенрі, Маріон Котіяр в ролі Енн Дефрансно та Саймон Хелберг («Теорія великого вибуху») в ролі акомпаніатора-диригента. Всі начебто чудово впоралися зі своєю роботою, але справедливо буде сказати, що фільм абсолютно «вкрав» Адам Драйвер. 37-річний актор вже став абсолютною зіркою Голлівуду. Він грав і у Скорсезе, і у Джима Джармуша. Його можна побачити й в артхаусних проектах, так і у масштабних франшизах. Незабаром на екрани вийде епічна історична драма «Остання дуель», де Адам зіграв одну з головний ролей. В «Аннетт» — де, крім того, що треба було зіграти й розкрити дуже рельєфного й неоднозначного героя, треба було ще й увесь час співати — Адам теж був на висоті. Здається, Оскар для Драйвера лише справа часу. Не виключено, що саме за «Аннетт» і отримає.

Плюси = мінуси

  • великий хронометраж (2,5 години)
  • форма мюзиклу (у фільмі практично не говорять. Співають навіть під час сексу та пологів)
  • мова оригіналу з субтитрами (в Україні «Аннетт» не дублювали)
  • оригінальні ходи, які можуть бісити до самого кінця

Ці чотири пункти можна віднести як до мінусів, так і до плюсів стрічки. Любите ви великі повнометражки — значить хронометраж для вас — плюс. Звикли до серіалів і щось що триває більше ніж годину дивитися вже не можете — значить мінус. Нормально ставитесь до пісенної форми — значить вона для вас плюс, а якщо ви шанувальник «Sparks», тим більше. Якщо ні — значить це мінус і «Аннетт» не для вас.

Є епізоди, де картинка виглядає досить дивно і неохайно, але на фоні чудово написаної історії та гри акторів ця вада губиться.

Підсумок

Вище я згадав про те, що фільм залишає стійкий післясмак. Якщо порівняти його з напоєм, то «Аннетт» нагадала мені кавовий енергетик, але не той що продають у банках, а штучний — приготований баристою. Знаєте — холодний подвійний еспресо, лимонний сік і ще там щось, і у підсумку виходить термоядерна суміш після якої серце вискакує. Чи смачно це? Ну, певною мірою так. Кисло, гірко, але загалом, цілком норм. Чи приємно? Не дуже, бо серце з грудей вискакує потім. Чи потрібно таке пити? — Іноді, без цього ніяк.

Після титрів автори фільму знову спілкуються з глядачами бажаючи їм приємної й безпечної дороги додому. У Полтаві прокату не було, тому полтавців залишили без величезної порції краси. З іншого боку — дивлячись фільм у Харкові й маючи після нього дорогу додому — склалося враження, що автори фільму зверталися не просто до глядачів, а конкретно до мене. Чудовий ефект і дуже символічний. А ще після фільму в мене було кілька годин вільного часу, вечірній Харків, і меланхолічні вогні ліхтарів над мостом через Лопань. Чудовий час подумати і про те що побачив, і про те що почув, і про страшну фразу «Тобі більше нікого любити», яка луною залишається в голові після виходу з кінотеатру. Непогано. Але краще все ж якби полтавські кінотеатри подібних прем’єр не пропускали:)

Маріон Котіяр, Леос Каракс та Адам Драйвер у Каннах

«Розкажіть про цю історію друзям» — говорять автори фільму. — «А якщо у вас немає друзів — розкажіть незнайомцям». Друзям я про «Аннетт» давно розповів. Тепер розповів і незнайомцям.

Про автора

Владислав Власенко

Владислав Власенко

Спортивний журналіст, глядач, читач і слухач

2
Останні публікації:
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему