Розмір тексту

Дякую за Перемогу! Низький уклін Вам, ветерани!

Спотворення історичних подій Другої світової війни є сумною спробою фальсифікувати історію та поставити під сумнів саму основу сучасного міжнародного правопорядку. Трагічних уроків минулого забувати не можна.

Біль втрати близьких відчув кожен із нас. Бо не всі повернулись з війни... Поділившись повоєнними історіями наших родин ми підкреслимо важливість збереження історичної правди.

Коли почалася нищівна війна, моєму дідусю Миколі ледве виповнилося п"ять рочків. У нього було 4 сестри та два брати. Жили в селі Вільхівщина Полтавської області. Мого прадіда не призвали до Червоної армії через інвалідність та вік (моему прадіду Явтуху на той момент було вже 60 років). Німці спалили їхню хату, коли відступали з села. Залишившись без даху над головою, старший брат мого дідуся Михайло побудував піч із глини в якомусь курені з кукурудзиння. Але коли мій прадід Явтух ніс хмиз з посадки, щоб протопити цю піч, німці його сильно побили і в результаті травми він помер.

Шістнадцятирічний Михайло був призваний у 43-му, а в 44-му прийшла похоронка: "Геройски погиб и похоронен на левом берегу реки Сава в Венгрии в братской могиле." Старшу сестру мого дідуся, сімнадцятирічну Галю, німці вивезли до Німеччини. Моя прабабуся Настя лишилась одна з малими дітьми на руках...

Молодші братик та сестричка мого дідуся Колі померли при голодоморі. Інших війна розкидала по усьому світу. Сестри Марія та Катя поїхали працювати в Магадан на рибопереробному заводі, де підірвали здоров"я.

Галина повернулась з Німеччини аж у 47-му, де робила в сім'ї, а потім після Перемоги на свинарнику у військовій частині. Школу в сусідньому селі Черкасівка відкрили у 48-му, тобто за парти першокласників сіли разом семирічні й тринадцятирічні. На навчання йшов той, хто перший взув валянки. Вчилися максимум до 4 класу й одразу на роботу.

Але шкільні вірші мій дідусь Микола декламував по пам"яті все життя. Ми любили разом співати пісні про Перемогу. Минулого року його не стало...

Сиволап Сиволап Петро Васильович

Бабуся Катя розповідала мені, як її батька Сиволапа Петра Васильовича було призвано Новосанжарським РВК Полтавської області.

Під час війни він забезпечував своєчасну подачу зв"язку артилерійським частинам дивізії на передову.

За проявлений героїзм мій прадід Сиволап Петро Васильович отримав державну нагороду СРСР Медаль "За бойові заслуги". За умілі, ініціативні та сміливі дії в бою, що сприяли успішному проведенню Будапештській операції, однієї з найбільших та найкровопролитніших битв в історії Другої світової війни.

Окрім своєї роботи з наведення ліній зв"язку мій прадід займався ремонтом взуття для бійців, завдяки чому всі були забезпечені цілими чоботами.

 Зозуля Андрій МиколайовичЗозуля Андрій Миколайович

Розповідала бабуся Катя й про героїчні подвиги свого брата ветерана Другої світової війни Зозулі Андрія Миколайовича, якого теж було призвано Новосанжирським РВК Полтавської області у 1940 році.

Андрію Миколайовичу Зозулі  було присвоєно військове звання підполковника та нагороди:    

Медаль "За взяття Берліну";

Медаль "За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р." ;   

Медаль "За звільнення Праги";

Медаль "За оборону Сталінграду";    

Орден Червоної Зірки.

Після війни мій двоюрідний дідусь продовжив нести військову службу. Отримавши загальний стаж понад 35 років, він був нагороджений Медаллю "Ветеран Збройних сил СРСР"

Потім більш як 35 років пропрацював у народному господарстві в Полтаві, за що й отримав звання "Ветеран праці".         

За Вашу мужність у бою, За Ваші рани і Ваш біль, За наше щастя та життя - Низький уклін Вам, ветерани!

 За Вашу мужність у бою, 

За Ваші рани і Ваш біль,

За наше щастя та життя -

Низький уклін Вам, ветерани!

Про автора

Влада Каплін

Влада Каплін

Громадська діячка. Правозахисниця.

109
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему