«Саме нашою самобутньою культурою ми цікаві світу», – Людмила Овчаренко
Людмила ОВЧАРЕНКО – директор Колегіуму мистецтв у Опішні, старший науковий співробітник Інституту керамології – відділення Інституту народознавства НАН України. Кандидат історичних наук, заслужений працівник культури України, депутат Зіньківської районної ради двох скликань, голова постійної комісії райради з питань освіти, культури, в справах молоді та спорту.
– Людмило Миколаївно, в чому своєрідність закладу, який Ви очолює уже багато років?
– На сьогодні це єдиний в Україні освітній заклад у невеликому населеному пункті, який, окрім загальноосвітніх дисциплін, дає початкову мистецьку освіту з образотворчого мистецтва, гончарства, скульптури, живопису, художньої культури, основ керамології. Та навіть у світі немає аналогів спеціалізованій школі, яка б вивчала якісь окремі види мистецтва. Наші вихованці здобули уже понад 400 нагород у мистецьких конкурсах та олімпіадах різного рівня. Провели три всеукраїнські та сім міжнародних молодіжних гончарських фестивалів, у яких взяли участь понад дві тисячі молодих людей з України, Росії, Білорусі, Молдови, Румунії, Болгарії, Китаю. У 2005 році ми створили єдиний в Україні шкільний художньо-етнографічний музей «Відродження» з понад чотирма тисячами старовинних виробів. Ми ходили від хати до хати, збирали по глечику. Причому цим процесом тоді були «інфіковані» всі в районі. Якось приходжу вранці на роботу, а перед колегіумом стоїть скриня зі старовинною керамікою. Виявляється, діти із сусіднього села назбирали.
– Але поряд із численними здобутками, мабуть, є те, що хотілося б змінити чи покращити?
– Коли я очолила цей заклад, мені було 27. Я ще вчилася бути директором. І найважче було згуртувати біля себе колектив справжніх професіоналів і фактично розбудовувати з нуля такий потужний і унікальний механізм. Найбільший мій біль – це те, що в нас немає інтернату для проживання дітей. У нас є будівля, яка потребує капітального ремонту. Саме там я мрію зробити інтернат. І якщо ми колись таки цього доб’ємося, то в нас зможуть опановувати мистецтво обдаровані діти з усієї України. Ще непокоїть те, що для наших учнів не виділяють автобуса для підвезення, оскільки «Шкільний автобус» – то програма Міністерства освіти та науки. А ми підпорядковані Міністерству культури. То нас постійно і «відфутболюють» із цією проблемою від одного міністерства до іншого.
– Які ви бачите шляхи розвитку національної культури?
– Завдяки національному промислу – гончарству, наші вихованці усвідомлюють себе носіями унікальних традицій. Моя мрія, щоб такі школи були з усіх народних промислів і по всій Україні. Ще 10 років тому люди не розуміли цього напрямку. Батьки казали своїм дітям: «Та навіщо тобі те гончарство? Краще йди в юристи чи економісти». Нині ж люди розуміють, що якщо ти дійсно професійний майстер, то можна заробляти й мистецтвом. Слід усім нарешті збагнути, що саме самобутньою українською культурою ми цікаві світу. Звісно ж, культурі, мистецтву потрібна й підтримка держави.
– Ви вже кілька років є депутатом Зіньківської районної ради, які задуми вдалося здійснити і що в найближчих планах, можливо, на ще вищому рівні?
– Коли опішнянський бюджет уже не був спроможний утримувати місцевий будинок дитячої творчості, музичну школу, бібліотеку, нам вдалося перевести ці важливі для району організації на баланс районної ради. Дуже сподіваюся на те, що в оновлених радах різного рівня буде більше людей, які прагнуть реальних змін і все зроблять для того, щоб вони нарешті відбулися. Найбільшу довіру в мене викликає Партія «Відродження». Її засновником свого часу стала людина, результат роботи якої досі бачить вся країна – безперебійна діяльність залізниці, упорядковані вокзали. Георгій Кірпа був дуже вимогливий до себе й до інших. У нинішній команді цієї партії вимоги до представників не змінилися. Це люди, які реальними справами доводять свій професіоналізм і патріотизм. Зокрема, Олег Кулініч для мене – це зразок справжнього керівника, господарника і людини слова.
