«Розвиток промисловості – у науковому потенціалі Полтавщини», – Володимир Никифоров

– Володимиру Валентиновичу, як вдалося зберегти такий заповідний куточок живої природи, як ландшафтний парк «Кременчуцькі плавні», в суто промисловому Кременчуцькому районі? 

– Дуже горджуся тим, що я долучився до створення цього ландшафтного парку. Адже він унікальний не тільки для Полтавщини, а не побоюсь сказати – і для всієї України. На площі 5080 га в ньому представлено 85% біологічного різноманіття регіону. Там 200 островів – великих і маленьких. І дійсно – все це знаходиться в техногенному трикутнику, між Кременчуком і Комсомольськом.

Віддам належне тодішньому керівництву Кременчуцької райдержадміністрації, яке в 2001 році посприяло створенню «Кременчуцьких плавнів» як регіонального ландшафтного парку. Справою всього мого життя вважаю отримання для нього національного статусу. Тому що це справді рівень національного надбання.

– Що для цього не вистачає?

– Потрібне наукове обґрунтування, але питання не в цьому – воно у нас є. Також є відповідний указ тодішнього Президента Віктора Ющенка. Найголовніша проблема – це необхідність вилучення частини земель з приватної власності. Але там є два села, з жителями яких виникають проблеми.

– Які практичні функції ландшафтного парку і чи достатньо районного фінансування на їх здійснення?

– «Кременчуцькі плавні» – це, в першу чергу, практична база для наших студентів, які навчаються в Кременчуцькому національному університеті імені Михайла Остроградського, а також наукова база для їхніх викладачів. Закон «Про природно-заповідний фонд» ставить нам багато завдань. Наприклад, охорона рідкісних видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги. Також це, звичайно, науково-дослідна діяльність – мабуть, єдине, що ми зараз насправді проводимо. Серед наших завдань – природоохоронне  екологічне виховання і освіта, ми працюємо з учителями, робимо безоплатні екскурсії для школярів району і міста Кременчука. Все це – на голому альтруїзмі, адже фінансування з районного бюджету насправді мізерне. Важко говорити про виконання таких глобальних завдань, коли в мене на півставки працюють п’ять осіб.

– Щоб розуміти ці проблеми, у владі – і місцевій, і державній – повинні бути представлені науковці?

– Справжня наука аполітична. Хімічним елементам все одно, хто у нас Президент чи голова райдержадміністрації. Але з іншого боку – інтереси науки потрібно лобіювати на всіх рівнях, від місцевого самоврядування до рівня держави. Якщо науковці будуть жити у своєму власному замкненому світі, не матимуть активної громадянської позиції, не братимуть участі в управлінні країною, то рівень забезпечення науки так і залишиться на тих катастрофічних показниках, які ми маємо зараз.  

– Чому наука недооцінена і чи є політичні сили, які налаштовані змінити цю ситуацію?

– На жаль, ми не навчилися в повній мірі використовувати науку з практичною метою. Наука у нас дотаційна, у багатьох складається враження, що науковці «висять у держави на шиї». Але це неправильно – завдяки науковим розробкам можна і потрібно виводити українську економіку на якісно новий рівень. Мені видається, що у нас має бути постійно діюча зв’язка науки й економіки. Саме таке бачення є у керівництва партії «Відродження» у Полтавській області, у народного депутата Олега Кулініча. Це я зрозумів під час кількох особистих зустрічей із ним. Тому впевнений, що для Полтавщини, яка одночасно має величезний промисловий і аграрний потенціал, наукові технології потрібні, і досягнення науки будуть ефективно використані і в виробництві, і в сільському господарстві.