Розмір тексту

Маршал Перемоги Жуков : убивця українців "чорносвитників", зарізяка, мародер...

 У ці травневі дні ми знову і знову переосмислюємо важливі віхи історії. Ми знову говоримо про перипетії і втрати, про політичних діячів і маршалів Другий світовий. Хочемо ми цього, чи ні... Моє відношення до Маршала Радянського Союзу Георгія Жукова мінялося упродовж життя

  Спочатку воно, відношення це, під впливом таких фільмів, як "Звільнення"  режисера Юрія Озерова і, власне, пропагандистами намальованою особистістю самого маршала, було позитивне. Також з відчайдушною симпатією сприйняте було й іншими усіма прихильникима. Тими, хто й до цього   захоплювався мемуарами маршала.

   Прозріння прийшло поступово і набагато пізніше, вже після того як мозок осяяла ненависть до сталінізму як такого, і  з"явився свідомий жах перед усіма злочинами більшовицького режиму. Уви! Цими явищами просякнута вся історія минулого сторіччя. 

   Але  маршал  Жуков, його широко пропагована "велика роль" в перемозі СРСР і коаліції над гітлеризмом і фашизмом, мали на мене магічну дію - аж до останніх років. 

  Але зараз, у кінці травня 2020-го, який знаменував для росіян черговий апофигей істерії по "Великій і переможній вітчизняній" для мене ще одним приводом поговорити про те, якою ціною була куплена "перемога", виявилася книга Віктора Суворова "Тінь перемоги".

  В даному випадку, говорячи про "Маршала Перемоги", - як величають його пропагандисти з РФ, - відчуваю потребу розповісти відомі мені факти життя і "подвигів" Георгія Костянтиновича. Не всі, звичайно, хоч деякі.! Істотні факти... Також, оскільки саме книга Суворова стала "інформаційним приводом", процитую і її.

   Я грунтуватимусь на самих тільки апробованих джерелах, головне з яких - українська версія ВІКІПЕДІЇ. Доречно зауважити: українська і російська версії відрізняються один від одного разюче - особливо, коли мова торкається історії. Особливо, коли наводяться нібито "об'єктивні факти" історії ХХ століття, зовсім недавні події і згадуються навіть люди, що нині живуть! 

    Отже, що говорить про маршала Жукова історик і утікач з СРСР Віктор Суворов. Діти і онуки учасників Великої вітчизняної війни (якщо з ними ділилися бойовими спогадами батьки і діди) знають, що у військах у маршала була страшна кличка "м'ясник"  (ЗАРІЗЯКА, якщо по-нашому). Ось лише один приклад, декілька абзаців з книги Суворова.

   Усі ми з радянських шкільних підручників знаємо: найбільшою танковою битвою у світовій історії (по кількості бойових машин, передусім) була битва під Прохоровкой на Курській дузі (12 липня 1943 року.). Там, до речі кажучи російські танкісти добули перемогу теж украй великою, непомірно великою ціною -- але це була перемога... Але згадуючи Прохорівку, історики совдепії і РФ викинули з нашої пам'яті  іншу історичну сторінку (цитую Суворова) : 

     "Найграндіозніша танкова битва світової історії 23-27 червня 1941 року в районі Дубно, Луцька і Рівного. У цьому зіткненні шести радянських мехкорпусов з першою германською танковою групою радянськими військами командував Жуков" "У німців було 799 танків, у нас - 8000 (вісім тисяч). Радянські танки при цьому перевершували німецькі за багатьма параметрами. Маючи таку перевагу, Жуков цю феноменальну танкову битву фантастичним чином програв. Член Військової ради Південно-західного фронту корпусний комісар Н.Н.Вашугин після закінчення битви застрілився. Жуков тим часом утік на літаку в "ставку"... 

     І найпарадоксальніше: чим нижче було падіння новоспеченого маршала як, тобто саме в якості полководця - тим більше його заохочували і більше висували на перші лінії фронту. Я не випадково згадав попервах саме приголомшливу битву другої світової, кошмарну бойню під Ржевом. 

   Ця подія побіля  невеликого містечка, --  тоді там було десь близько 40 тис. жителів, --  здобула собі славу найкривавішої битви в історії ХХ століття.

   В той же час, це містечко (єдиною примітною його рисою та була, що Ржев лишався важливим транспортним вузлом Росії) за радянських ще часів  назване "Містом Військової Славы". Нічого собі "слава": за рік запеклої битви, з січня 42-го по березень 43-го укласти "безповоротними втратами" близько мільйона солдатів (це убиті, без вісті зниклі і полонені) і ще мільйон триста тисяч отримати поранених! 

    Цим побоїщем командував безпосередньо Жуков.

    Як представник Ставки головнокомандувача командував! Незабаром після неї і сам Жуков отримали прізвисько "М'ясник", яке, втім, вимовляли тихим шепотом. Німці ж, в результаті двох операцій під Ржевом втратили 370 тисяч чоловік (дані про втрати цивільного населення не включені навіть в російські джерела). Фіналом цього безглуздого кровопролиття було узяття міста. Ржев виявився порожнім. Німці пішли з нього організовано і без втрат. Далі була ще більше провальна операція під командуванням Жукова, якій передбачалося зняти облогу з блокадного Ленінграда. Вона називалася "Полярна зірка" і ганебнішої сторінки у біографії маршала (навіть будь-якого іншого, навіть іншого, причому, калібру) важко представити.

    Книга Суворова, яка згадує і цей епізод, надзвичайно інформативна і доказова. Перемоги маршала під Москвою, Ленінградом і Сталінградом - вміло створені Жуковим міфи. По сучасному сказати - ФЕЙКИ! Вермахт під Москвою видихався настільки, що ні про який штурм Москви без багатомісячного переформирування  особового составу та техніки  -- не могло бути й мови!

  Особливий рахунок в цьому сенс, тобто щодо бездарності керівництва й жорстокості до своїх, --  до маршала Жукова існують в українців.

    Ніхто не вів підрахунків, скільки моїх одноплемінників загинуло під Ржевом і в спробах розблоковувати Ленінград, але ось під час переправи через Дніпро - теж в наступальній операції загинуло більше 300 тисяч саме українських мужиків. Їх називали "черносвитниками", "чорною піхотою", - через відсутність якої-небудь уніформи. Про них ходили потім легенди, що ці сотні тисяч мобілізованих з українських сіл хлопців і навіть дідів (від 15 до 55) були практично беззбройні. Одна трьохлінійка на трьох. Навіть на чотирьох. І - пішов форсувати Дніпро! Операція в тимчасовому сенсі пройшла блискуче, за швидку переправу через Дніпро і потім звільнення Правобережної України маршал-"Мясник", що послідувало, отримав небачений доти і дуже почесний сталінський орден "Перемоги" за номером один. 

  А стояли за цією ПЕРЕМОГОЮ ще 770 тисяч українських життів. Сотні тисяч з них - це марно і без особливого сенсу убиті! 

   Це були ті ж "чорносвитники".

   Протягом війни Георгій Жуков віддавав начальникам штабів армій накази особисто виїжджати на фронт і там "особисто і твердою рукою" проводити масові розстріли особового складу Червоної армії. Чи привело це до поліпшенні дисципліни і підняттю духу бойового? Ні! Навпаки! Після таких драконівських нововведень солдати почали масово здаватися в полон супротивникові, що деморалізував їх (до того ж ще і своєю пропагандою). Здавалися десятками і сотнями тисяч! 

  Наприклад, за півроку, з початку весни і до серпня 1942 в полон здався більше мільйона солдатів-червоноармійців. 

   Ще один його "подвиг" - відверте і нічим не прикрите мародерство!Жукова навіть хотіли судити за вивезені, награбовані у цивільного населення поверженої Німеччини цінності і скарбу мистецтва. Невдоволення висловили члени ЦК КП (б), особисто Сталін. Потрібно читати  --- аби зрозуміти цю жалюгідну ситуацію, --  пояснювальний лист Жукова, цієї людини, яка принижено просила Сталіна не карати його строго і видавав награбоване за "добровільні подарунки" таких собі аж надто вдячних німців.

 Отака скотиняка,  нелюд й українофоб  був цей Жуков.

   Між тим, хтось із моїх колег якось розповідав (давно це було), як перший секретар  полтавського обкома компартії Моргун був у захваті після демонстрації документального фільму "Маршал Жуков".  Сам розповідав  -- й теж у захваті був. Звісно, ми були обмануті радянською пропагандою майже стовідсотково. 

   Але й отак купуватися задешево й бути ницим підлабузником правлячого  режиму?

  Але також гидко згадувати, як інший мій колега написав спеціальну історичну розвідку, у  якій доводив - мовляв, маршал Перемоги  Жуков був наш, українського роду... Й він також наводив   свої докази блискучих талантів й людських  чеснот цього антихриста.  

    Прикро це.  Гірко про це згадувати.  Й головне -- більше не хотілося  б ніколи говорити.  Колеги будьте розважливіші, не створіть собі кумира!  

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

181
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему