сторічний ювілей дивовижної людини мали б відзначити ми у кінці року, що відійшов

Про дивовижну історію Героя Радянського Союзу, льотчика-аса Івана Даценка я розповідав вже неодноразово і у різних виданнях. Легендарна доля його зацікавила багатьох журналістів усього простору колишнього Союзу, письменників, простих людей… Нагадаю її у кількох рядках.

1943-й рік. Ще двадцятирічним юнаком, по суті хлопчиськом, Іван Даценко літав уже на важких нічних бомбардувальниках, і в чині Гвардії капітана одержав звання Героя Радянського Союзу. А в 1944 році під час виконання бойового завдання під Львовом він був збитий і, як вважалося, загинув смертю хоробрих. Але раптом його сліди знаходять у далекій Канаді, куди, за однією з версій цього героїчного життя, Івана Івановича закинула його сувора доля.

Вже у 60-ті роки його рідне село, Чернечий Яр, що під Диканькою хотіли перейменувати в Даценківське, але раптом передумали – очевидно, рішення про відмову перейменування прийняли з огляду на те, що колишній герой виявився «зрадником»… І нарешті в останньому з епізодів, котрий до нас дійшов з 1967-го року ( і теж з Канади) фігурував якийсь уже дивний, весь у пір’ях, чолов’яга, – вождь місцевого індіанського племені, але не дуже схожий на індіанця. Вождь мав прізвисько Проникаючий Вогонь.

 Він, як передавали радянські візитери «Експо-67» в місті Монреалі, гостинно приймав усіх наших туристів під час їхнього турне по Канаді. У селищі-резервації індіанців під Монреалем радянських людей вразило й те, що вождь червоношкірих добре говорив російською мовою, а видавав себе... за українця. Після 1967-го року сліди Проникаючого Вогню губляться у канадські тайзі.

Приводом знов повернутися до історії Даценка цього разу стало його сторіччя. Ювілей пройшов непоміченим, хоча багато моїх колег раніше репрезентували про нього нові книги, а київські кінематографісти навіть примудрилися зняти повнометражний художній фільм...  Котрий кінокритика одразу ж поспішила назвати ПЕРШИМ українським блокбастером! Навіть номінували на Оскара. але фільм, до речі, слабенький вийшов! 

 Ну, то й нічого!   Принаймні, й письменники й кіношники заробили на блискучому сюжеті немаленькі гонорари....

     Мені  ж поки залишається тільки поремствувати на нашу слабеньку пам"ятливість. Ми надто вже швидко піднімаємо над собою, наче прапор,  нового Героя й Кумира. Й доволі скоро про нього забуваємо намертво. Навіть не згадуємо в роки ювілейні  й чимось асоціативно близькі моменти й дати - до тих подій  і звершень, до яких був причетним наш Герой...