Розмір тексту

Щодо приказки "куля дура, штик молодець"...

      Ця приказка була головним мірилом полководської грамотності й московитської доблесті. Вона була, якщо правда, промовлена Суворовим. Стосовно ж полтавської баталії. Коли Суворов ще не народився, то Петро І, завдяки своєму розумному наставнику, французу Ла Метру, використав проти війська короля Карла всю наявну в нього артилерію...Куля, як з"ясувалося,  зовсім  "не дура"  у таких випадках (на світлині: вояк шведської армії часів Карла ХІІ)

   ... А водночас шведи, на чолі зі своїм доблесним королем, взагалі відмовилися від гармат, не взяли навіть те, що було у них в таборі. Цей дивне  і як потім з"ясувалося, фатальне рішення вартувало їм перемоги.

Але я більше зосереджуся зараз на інших важливих обставинах цієї, вже доволі міфологізованої події.

Один з міфів, який російські історики використали для того, щоб звеличити до позахмарних висот славу російської зброї, – це нібито героїчна оборона фортеці. У 1999 році, коли в нашому місті проходила наукова конференція, присвячена 290-й річниці битви, бригадний генерал Ейнар Літ, який очолював шведську делегацію, попросив перекласти напис на пам'ятнику тодішньому комендантові Полтави, полковникові Келіну. Почувши слова про доблесних захисників Полтави, він перепитав,  чи правильно переведений напис?

      Адже насправді навіть найвідоміший епізод «героїчного захисту» – коли 16 травня 1709 р. загін російського полковника Головіна здійснював «прорив облоги», – сфальсифіковано! Цей загін був без бою, за наказом Карла XІІ, пропущений у фортецю. Коли ж через два дні обложені дійсно почали вилазку на шведські укріплення, то в кровопролитному бою багато кого з них було убито, а сам Головін потрапив у полон. Потім, до речі, цей царський вельможа намагався підкупити шведського офіцера, щоб той його випустив з ув’язнення. Але той, за свідченням шведського вояка Роберта Петре, учасника тієї битви (письмовими, до речі), не піддався на умовляння і обіцянки.

      А ось ще одна, невелика цитата, з твору російського історика Геодима Касьянова, котра стосується справжнього  героя Полтавської баталії і фактичного головнокомандувача армією Петра, графа Шереметьєва: «Петро його терпіти не міг, й історики його замовчують. Він не пиячив з Петром, не брав участь у суді над царевичем Олексієм – але під Полтавою … центром петровської армії командував усе-таки він. Важко встановити з достатньою точністю: що саме зробив Шереметьєв і що саме напсував Петро, – у командуванні арміями Петро тільки й робив, що псував те, що робили інші. Але під Полтавою було дуже важко зіпсувати що б там не було».

Аби проілюструвати цей факт - тобто факт відсутності "доблесного захисту Полтави",  наведу історію коменданта міста Келіна.

    До речі: а ви ніколи не думали, чому про цього воєначальника  у наших джерелах (котрі мають історіографічне совкове походження) так мало інформації? Пропоную вашій увазі усе, що знайшов.

    Отже, про нашого героїчного полтавця, Олексія Степановича Келіна. Після довгих пошуків (обнишпорив, крім бібліотечних джерел, чи не весь Інтернет) знайшлися дуже жалюгідні про нього відомості. Очевидно, тут відомий російський  історик Іван Солоневич мав рацію: ні року народження, ні приблизної дати смерті героя Полтави «в анналах» ніде немає. Невідоме і його походження. До речі, в одних історичних розвідках його називають Келіним (російське, начебто, прізвище), у інших  – Келеном (схоже на німецьке)… Немає й жодного портрета героя полтавської баталії – й не «рядового» героя! Про подробиці військового мистецтва пана коменданта фортеці Полтава  теж не знайшов із російських джерел чогось певного. Кажуть, під його проводом шведи від Полтави були відбиті тричі… Водночас, більш достовірні й повні шведські джерела (а щоденники учасників Північної війни з армії короля Карла мають обсяг більше 12 товстих томів) – не дають відомостей про жодний (!) із тих штурмів, у яких шведів буцімто полягло аж 3 тисячі чоловік! Скоріш за все, шведи насправді НЕ ЧІПАЛИ Полтаву своїми віртуальними «атаками», а тільки дошкуляли гарнізону фортеці артобстрілами. Карл, за свідченнями багатьох сучасників, став з військом під Полтавою з однією лише метою – змусити Петра дати генеральний бій!

      Отже, одразу після визволення фортеці від шведської облоги Петро І щиро подякував невідомому до того нікому полковнику: минаючи  чергове військове звання (бригадира) одразу жалував йому генерал-майора (ну, прямо тобі, як Гагаріна, якого теж майором зробили за один його подвиг із старшого лейтенанта!) Крім того, цар-государ нагородив доблесного коменданта власним портретом із діамантами, плюс ще грошима у сумі 10 тисяч рублів (сума немаленька, зважаючи на подвиги коменданта, який – не будемо зменшувати його заслуги – бився відчайдушно).  Але найбільша царева «подяка» чекала його невдовзі після цього звеличення. Петро І послав служити Келіна після своєї поразки під Прутом у 1711 році комендантом фортеці … Азов! Тієї самої, котру царствений полководець-невдаха здав за умовами капітуляції без бою туркам! Отакий був кінець військової кар’єри полтавського героя, який і помер в Азові  приблизно у 1715 році (точна дата смерті теж невідома).

   І тепер, аби картина самої Полтавської баталії була повнішою, спробую пояснити, чому шведський король не використав на полі брані артилерії.  Він понадіявся на тодішні, найдосконаліші в Європі мушкети своїх вояків. Він теж зовсім не вважав КУЛЮ ДУРОЮ, просто дещо  - й по старій уже звичці, - віддав перевагу старим й надійним пріоритетам свого війська.  У багнетній атаці шведи теж були неперевершені в Європі... Та ми - все ж про тую ж кулю...

      Нашим сучасникам цікаво було б довідатися, що шведи в Північній війні кінця ХVІ- початку ХVІІ сторіч використали досить по-сучасному зроблену стрілецьку зброю – практично це вже були рушниці з нарізним стволом. Крім того, вони, ці «мушкети», заряджалися кулями зі спеціальними виступами, такі фактично більш масово стали застосовуватися наприкінці  минулого століття й були заборонені міжнародною конвенцією (кулі зі зміщеним центром ваги). Ці шведські кулі мали дивовижну забійну силу. Під час недавнього відтворення пострілів «тієї епохи» у присутніх буквально мурашки поповзли по шкірі: від влучення однієї кулі свинячий окіст розлетівся в жмути! Можна уявити, який жах наводили шведські стрілки на супротивника!

     Резюме з усього сказаного вище: які ж необ'єктивні і заангажовані наші вчені-історики! І це – результат майже столітнього розвитку «радянської історичної наукової традиції». На жаль, метастази цієї традиції впливають і на сучасних учених. Моєму другові і колезі ( у певній мірі, – бо він активно друкується на шпальтах історичних журналів і в газетах) Олегу Безверхньому довелось побувати в Швеції й ґрунтовно попрацювати в тамтешніх архівах. Пожива  для роздумів була отримана, і вона виявилася доволі дивною! І висновки, які напрошувалися після вивчення документів в архівах Стокгольма, були також досить парадоксальними. До речі: хочу висловити йому велику особисту подяку за допомогу у написанні цього та деяких інших історичних матеріалів.

     На базі кількох цих статей була написана й потім видана мною книга "Полтавський пантеон". На жаль, я її  своїм нинішнім читачам не можу рекомендувати для купівлі, бо вона з"явилася на полицях магазинів ще у 2008-році й була швидко розпродана.

Завершимо розповідь головними причинами поразки армії Карла XІІ під Полтавою. Чудово реалізована політика «випаленої землі», коли на шляху шведської армії спалювалися села й знищувалися запаси продовольства, це – безсумнівна «тактична» заслуга Петра І. Страшна за наслідками зима 1708-1709 року (зимували шведи у Ромнах, Зінькові, Гадячі й Опішнему) розглядається шведськими істориками як неминучий наслідок поразки корпуса генерала Левенгаупта в бою під Лісовою. Втрата шведами 28 вересня 1708 року близько 10 тисяч солдатів, усієї артилерії й більше 7 тисяч возів із продовольством дозволили Петру  назвати цю битву, що відбулася рівно за 9 місяців до Полтавської, «матір'ю» останньої. Надії порятунку для шведів зі сторони Речі Посполитої і Кримського ханства виявилися марними. Не можна не відзначити й фатальне за своїми наслідками поранення Карла XІІ напередодні битви. Той, хто був "талісманом перемоги" для будь-якого шведського солдата, раптово втратив можливість вільно пересуватися на полі бою й опинився на ношах. У вирішальному бою, за оцінками шведських істориків, російські війська мали п'ятикратну  (!)  перевагу в живій силі.

     Карл XІІ на одній з останніх військових нарад сказав, що  бажає, щоб ні він, ні хто-небудь інший з армії не повернувся живим із цього страшного й фатального походу... Поразка щведів була тоді вже "запрограмована" на небесах.

.Після Полтавської битви Петро І влаштував жорстоку розправу над українцями. Батурин, столиця гетьманської держави, був вщент зруйнований, а населення знищене. «Город здобутий, — хвалився Петру І князь Меньшиков. — Всі люди мечу віддані, як у фортеці, так і в передмісті, без останку, з дітьми, а скарби у здобич взято. Будинки повержені і вогню віддані, а фортеця знищена». Захоплених оборонців страчували люто: розтинали, вішали. Плоти з шибеницями пускали на пострах Україні по Сейму до Десни і Дніпра.

Водночас,  шведський історик Петер Енґлунд зазначає: " Від дня Полтавської битви закінчився період шведського панування, Московське царство почало звільнятися від свого старого ворога, могутнього сусіда, який закривав вихід до Балтійського моря. Водночас, Полтавська битва стала колосальною катастрофою не тільки для Шведської імперії, але й для Європи; вона зламала колишній баланс влади, — могутність після Полтави переходить від Шведської імперії до Московського царства, яка міцніє і перетворюється у велику державу".

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

79
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему