Мовне питання. Гортаючи старого записника...

Литовську мову почав вчити близько року тому і вже починаю розуміти її своєрідність. Литовці, цієї мови носії, займають в європейському просторі свою давню і добре освоєну нішу.  Литовська мова дуже древня, вона споріднена найбільше серед європейських мов аж зі санскритом. Мова ця оскільки архаїчна, тому й дуже уособлена. Литовців - 3 млн. Та ще дещо схожі й споріднені з ними латиші - їх 2 млн., - оце й усі в світі справжні знавці ЛИТОВСЬКОЇ.

Ми ж, тобто слов "яни, звикли, що на пострадянському просторі нас розуміють добре, – принаймні, зміст сказаного нами розуміють, коли говоримо російською. Завдяки тому, що литовська мова дуже важка, самі литовці не надто сподіваються на мовне розуміння в інших країнах ЄС. Вони давно вже йдуть шляхом мовної інтеграції в Європу – більшість дорослих громадян тут знає, крім рідної, ще мінімум два-три мови іноземних.

Словосполучення «литовська мова» в даному випадку вживаю ще й у переносному сенсі. Тобто: це досягнення литовців в освоєнні передових технологій, подальша їх інтеграція в європейську культуру, успіхи в економіці та політиці.

Можна почати з економіки, як з базисного поняття. Та щоб ви відчули, наскільки дійсно серйозно литовці відносяться до цієї галузі, знову повернуся до… лінгвістики. В литовській мові, виявляється, немає такої форми дієслова, яка б означала неповноту дії. Ну, наприклад: неможливо литовською скільки-небудь точно передати словосполучення «недопечений хліб». Або таке от: «недоремонтована дорога».

Тобто, литовець може сказати: частину цієї дороги не відремонтували. Або:спекли півбуханки хліба. Але – саме спекли до кінця, хоч й не цілу хлібину, а частку!  Водночас, у литовців, так само як й у більшості європейців, немає таких форм дієслів у їхній лексиці, щоб поясняли процес: всю дорогу (будинок, квартиру) зробили тяп-ляп, абияк, і ремонт її або виготовлення хліба не довели до кінця!Цього в литовській мові неможливо виразити одним словом. Навіть двома словами неможливо, бо все одно буде носити не той смисловий відтінок.

 Ну, а в мене стоїть перед очима вчорашня картинка з комунального життя Каунаса: робітник фарбує огорожу мосту через Неман, причому, за допомогою дзеркальця зафарбовує навіть й ту її, наружну частину, котра зовсім неочевидна людському зору. Ось так. Яке вже там «недо…»

Перейду тепер безпосередньо до тих фактичних успіхів європейців (не тільки литовців) в економіці й політиці, у розбудові громадянського суспільства, про які заїкнувся спочатку.

В цьому ж контексті важко собі уявити, що які-небудь французи «недовзяли» Бастилію ... Або щоб якісь північні американці «недописали» свою Конституцію або англійці­­– Біль про Права. У нас же цілком теоретично можлива така ситуація, коли і після жертв Майдану, і після кривавих боїв на Південно-Сході українці вгамуються, успокояться совковою формулою «аби не було війни» і затіяні ними на початку ХХІ ст. Реформація і Європеїзація суспільства "упокоються з миром".

…Ось гуляв недавно по Полтаві і в центрі міста побачив цей Недофарбований Паркан. Не було б у цьому паркані нічого такого особливого, якби це не саме у центрі міста, і якби паркан цей хтось не намагався перефарбувати в кольори національного прапора. Так би мовити, у пориві патріотизму…Фарби не вистачило? Елементарного бажання? Скоріше другого, ніж першого. Та напевне, і з почуттям щирого патріотизму у нас теж тугувато.

Ну, який справжній патріот-литовець, наприклад, зміг би ось не доробити святої такої справи? Чого-чого, а завзяття та елементарної порядності в доробленні розпочатого, у завершенні простого трудового процесу - в серці у цієї та інших європейських націй достатньо.

У нас же «недореволюція» благополучно сусідить з «недодорогамі» і з «недореформами» - ось так точно як на цій другій картинці, на фото, зробленому мною в Полтаві теж зовсім недавно, всього місяць тому.

На ньому видно, що якийсь жалісливий полтавчанин, замість того, щоб подзвонити в поліцію і повідомити про кричуще неподобство на дорозі – про вкрадений в центрі проїжджої частини каналізаційний люк, - встромив у нього першу-ліпшу, що потрапила під руки гілку з дерева.

Чи це не показник, не ілюстрація нашого ставлення до вкрай важливих в життєвому відношенні речей?

До тієї ж категорії, що й та діра в асфальті на автостраді, недопечений хліб в магазині відноситься і непробудна лінь, небажання боротьби з корупцією та хабарництвом.

До речі! Тут навіть важко порівняти, що більш згубно для України і українців - корупціонери у вищих і середніх (менші вже не «беруть», бо населення зубожіло зовсім) ешелонах влади, огидні дороги, чи наша ментальна лінь в багатьох інших, не менш важливих питаннях?

Подумки і в зв "язку з усім сказаним вище, перефразовую одну відому ленінську фразу! Володимир Ілліч, статуї котрого так завзято й послідовно почали на Полтавщини нищити, насправді знав, що говорив. А саме: мовляв, «комунізм це радянська влада плюс електрифікація...»

Адже дійсно, дуже важливими факторами для встановлення та зміцнення його нового, пролетарського режиму управління, була електрифікація тодішньої Росії і затвердження нової, «всенародної», як тоді щиро вважали , «радянської влади»

Мимохідь і як би ненароком, але зауважу: радянська влада, що виникла у нас на початку минулого століття і її органи управління, власне, засновані ще «вождем світового пролетаріату», існують в Україні й донині. Оці самі наші «ради депутатів»…

Отже: електрифікація, радянізація, комп'ютеризація, навіть «інтернетизація» - що там іще? Вони так і не поліпшили докорінно життя українського суспільства. Що ж нас чекає попереду, і за що нам належить поборотися? За декорумпізацію? Чи за дедекомунізацію? Чи за "релюстрацію"? Поборімося?  Поборімо? І не тільки на київському Майдані, що став вже цілком віртуальним за минулі роки…