Розмір тексту

Система ЦО: системний провал по всім статтям!

Напередодні нового 2018 року один полтавець розказував мені як він вирив  під час будівництва нового будинку спеціальне глибоке сховище - це на випадок, якщо російські танки підуть через Полтаву,  й зокрема -- з боку Харківського шосе, й  почнеться стрілянина  ракетними снарядами типу ГРАД... Знайомець повідомив мені, що  укриття він якраз з таким розрахунком й будував - щоби  осколки від снарядів (а танки ймовірно підуть "так то й так то") - не вразили його сім"ю.

Якось у Каунасі побував я на одній дивній вечірці. Зустрілися люди різних вікових категорій й соціального стану в ... так званому «Танцювальному атомному бункері». В  одному з  позаминулорічних дописів своїх я згадував цей епізод. Але нещодавно  дійшов думки, що варто про нього  нагадати тим, хто проблемою цікавиться. Адже розмови про грядущу ВЕЛИКУ війну з РФ України й блоку НАТО йдуть все  інтенсивніше. Про такий варіант розвитку подій в світі ніхто не забуває...

Каунасці ще багато років тому в одному з бомбосховищ (побудованих при СРСР, до речі) влаштували такий собі данцінг (танцклас, якщо хто не розуміється в англійській). Але цього разу в «Атомному бункері» – так зветься данцінг, – провели чималеньке шоу з безкоштовним частуванням всіх, хто б не прийшов. Господарем заходу був місцевий історичний клуб. Ці хлопці (там багато молодих) організували в бомбосховищі музей! Там серед експонатів була й колекція протигазів всіх часів і народів, яких експонувалися сотні (найбільша експозиція, як запевняли організатори виставки, в пострадянському просторі)! І спеціальне оголошення перед проведенням дивного Флеш-мобу промовляло: «В ході аукціону на нашому заході зібрані кошти будуть спрямовані на придбання нових експонатів…»

Литовці буквально нашпигували цей свій підземний каземат видатними технічними артефактами часів Першої світової війни, предметами цивільної оборони міжвоєнного періоду, а затим й Другої світової… Люди могли ознайомитися з технічним розвитком цивільного захисту населення ХХ століття. Бункер був наповнений портативними пристроями для виявлення радіації і хімічних середовищ, генераторами, медичними інструментами, радіо, пеленгаторами, навіть комутаторами і таємними звукозаписуючими пристроями, які були використані в радянських ГРУ та КДБ.

Це так сьогодні у Литві приблизно використовують те, що раніше звалося системою цивільної оборони (ЦО) Радянського Союзу. Тобто відбулася певна трансформація «теми», але колишні бомбосховища не лишаються запущеними катакомбами й безпритульними «бомжатниками»…

Тим часом, й ті ж американці не вважають питання ЦО нікчемним, не гідним уваги. Вони ретельно готуються до різного роду катаклізмам. Там, за океаном, продовжують рити й рити бомбосховища... У цьому контексті пригадую, як будучі в США (у 2002 році) спостерігав цей незвичний, дивний фрагмент «американського способу життя». Тобто навіть у відносно комфортному штаті Айова – тут бо не буває тайфунів, лише іноді трапляються торнадо, – у місцевого населення стандартом житла є "цокольний", або ж по суті підземний поверх. Середні американці в них не живуть, іноді приймають гостей, адже тут все облаштовано для нормального проживання. Невеличку ядерну війну або падіння десь поруч боліда чи навіть великого метеорита, тим більше, звичайний торнадо тут можна пережити!

Росіяни теж бояться... падіння метеоритів, особливо після НП у Челябінську, коли метеорит вибухнув й зчинив великі руйнування цивільних об"єктів.

Про те, наскільки серйозно в Америці ставляться до питань ЦО, свідчили мені колись, також багато років тому, багато місцевих американських громадян. Але от як все це діло поставлено в Україні? У нас вже все надзвичайно й фантасмагорично, у порівнянні з нормальним світом...    Ось є така суто екзотика, наприклад.

Є кілька типів об'єктів, цікавих для нашої майже вщент розореної ЦО, але більше – для так званих діггерів (екстремальний вид розваги, ці молоді люди мандрують в міських підземеллях й інших подібних схованих глибоко під поверхнею землі об єктах «антропогенного» характеру). Перший тип

об єктів – «лівньовки» (зливова каналізація). Напевно, в місті ви неодноразово бачили решітки, в які під час дощу стікає вода. Цей стік інколи являє собою бетонну трубу кількаметрового діаметра. Вони є майже у всіх частинах Полтави (й не тільки у нашого міста), проте в деяких з них через невеликий діаметр пересуватися складно. Цікавий у цьому сенсі напрямок досліджень спеціалістів для в Полтаві - це древні підземелля в історичному центрі міста. На жаль, в наш час потрапити всередину цих ходів неможливо - вони майже повністю знищені. Тому досліднику залишається тільки збір архівної інформації та свідчень очевидців рідкісних проявів «життя» тунелів – всіх тих рідкісних провалів грунту в старій частині міста.

Й нарешті третій і найбільш реальний для захисту людей тип приміщення – це, звісно, бомбосховища (про діггерів і каналізації ми згадали все ж більше з чорним гумором). Вони є майже скрізь: під багатьма школами, занедбаними підприємствами або навіть в житлових районах. Більшість з них покинута ще з початку 1990-х років. Ймовірно, державні організації ці «бункери» колись опікали, але зараз споруди ці залишилися без догляду. В деяких оселилися бомжі, в інші іноді лазять наркомани (наслідки діяльності і перших, і других майже у всіх бункерах). Тому я навмисно поставив ці сховища на третє місце у своєму «рейтингу» – бо цінність їхня для ЦО не перевищує перші два типи споруд. На жаль… Бо в Полтаві, наприклад, від бомб або стихійних катаклізмів практично ніде буде насправді сховатися. Бомбосховищ  залишилося менш, аніж на 4 тис. чоловік (при населенні міста близько 300 тисяч).

«Метра» у нас, як у Києві чи Харкові, немає. Ми надто вже звикли жити під мирним небом.

Про велику минулу війну згадуємо тільки 22 червня і 9 травня. А про загрозу ядерного удару з боку Росії? Тепер про це нарешті варто  говорити! Говорити й діяти! 

Між тим в Україні тіє та сама. що й 30 років тому концепція цивільної оборони. Згідно  з нею, виявляється, для нас не існує ні ворожих держав, ні міжнародного тероризму! А тому відносна боєздатність окремих об'єктів ГО пояснюється лише тим, що зберігається небезпека, як ще вважають у Києві, екологічних катастроф.

  Колись, ще в минулому столітті, я побував у двох бомбосховищах полтавського заводу медичного скла (вони вважаються в місті зразково-показовими). Розраховані вони прихистити понад 800 осіб – на цілий тиждень підземного життя. При цьому, сьогодні на заводі працює лише 600 робітників і ІТП (раніше було вдвічі більше). Що ще цікаво. За планом ЦО радянських часів, кожне підприємство рятувало від удару з неба людей тільки однієї робочої зміни. І ще за планами радянських військово-цивільних стратегів, населення Полтави, наприклад, і інших великих міст передбачалося евакуювати в довколишні села. На момент ядерного удару планувалося також облаштувати не реальні й надійні сховища, а укриття (траншеї і окопи). Люди там могли б перенести ударну хвилю від бомби, але не рятувалися б від радіації та її наслідків ... Ну, а якщо вже говорити про сучасні «Гради», котрі «поливають» українську землю на Південному сході, про інші види артилерії та озброєнь масового знищення, – то й ці, совкові, та й імовірні теперішні плани виглядають як повне шизофренічне маячня.

  Тільки 16 бомбосховищ в Полтаві з майже ста, й то  - це було пару десятків років тому, - вважалися умовно придатними. Тобто в них відсутня герметизація і деякі інші важливі елементи захисту.

Ну, й якщо ще раз побіжно пройтися по цій же темі в Литві, то е скажу, що тут справи набагато кращі. Але все ж таки… На сайті кожної мерії цієї прибалтійської країни вказані списки таких будівель, в яких можуть сховатися люди, які не можуть евакуюватися - літні люди, хворі, сім'ї з маленькими дітьми. Свої бомбосховища є у державних відомств і об'єктів стратегічного значення. В них можуть ховатися служби, що займаються порятунком і питаннями евакуації . Це у столиці так.

В Каунасі діє той же порядок, однак тут насправді є тільки…одне діюче бомбосховище, в якому міг би розміститися центр операцій по здійсненню евакуації. Він може вмістити всього 200 чоловік.

  Усе ж таки й тут ситуація схожа на українську. Хоча литовці насправді бояться російської агресії та аж надто багато про неї говорять.

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

79
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему