Розмір тексту

Пролетарский привет председателю памятника Ленина от всей Великой Октябрьской Революции!

(«Голову полтавського пам’ятника Леніну передали у Краєзнавчий музей»

– цитата заголовку ЗМІ)

Трішечки схотілося з цього приводу пограти в абсурдний театр. Звісно, що «голова пам"ятника» – це звучить трохи двозначно. Звучить, майже  так , як у свій час (був такий тоді пролетарський поет Хлєбніков, автор цього словосполучення): Председатель  Земного Шара

А до чого тут гра в абсурд, спитаєте?  Просто.  Дуже просто:  пройшов, непомітно канув у літу процес так званої декомунізації, але чи залишить він  у людських головах позитивний слід – ото ще велике питання!  Абсурд полягає в тому, що українці, а точніше ті з нас, хто керував цією кампанією, як завжди, тобто як частіше буває у нас,  вдарилися у деструктив,  й при цьому не запропонували населенню нічого майже навзамін.

 Між тим, більшовики, котрі прийшли до влади у 17-році минулого століття, одразу взялися за увічнення свого ПРИШЕСТЯ.  У Леніна, як відомо, був свій, доволі чітко сформований план монументальної пропаганди. Спочатку ленінці поставили невеличкий пам"ятник своєму месії, Карлу Марксу. Це було, зауважимо, в роки надзвичайно тяжкі  для молодої радянської влади. Контра  (суперники більшовиків-ленінців) перла з усіх щілин. Ленін й його поплічники ледь встигали відбиватися. Народ  голодував, вимирав, гинув у громадянській війні та подальших репресіях мільйонами. Й усе ж, при цьому при всьому,  Володимир Ілліч не забував про головне: він з поплічниками прийшов на цю землю навічно, й  його пролетарська революція,  пролетарська держава повинні також  «забити стрілку» на цій землі,  популярно пояснити несвідомим громадянам, ХТО ТУТ БУДЕ ПОРЯДКУВАТИ ВІДНИНІ!

Почали з оперативного  нищення пам"ятників царату, й також спішно ставили свої, ленінсько-карломарксовські!  Може, хтось з вас не знав, або  хтось забув: у 1918 році Володимир Ілліч Ленін особисто і з товаришами відповідальними накинули мотузки на хрест пам'ятника на місці загибелі великого князя Сергія Олександровича й бадьоро його звалили. Тут же його, хрест тобто, підхопили міцні люди з пролетарської бідноти і потягли. Куди? Саме зворушливе, що ось таки  потягли в сторону  так званого пітерського «Нєскучного» саду, на звалище. 

     Й ось, уже на фотографії  20-го року, ми бачимо інший величезний пам"ятник – недорозібрану й  зняту з постаменту  фігуру царя Олександра Другого. Ось були й інші величні пам'ятники. Всіх їх швиденько демонтували.

     Але також швидко їхні постаменти зайняли інші, доволі ще спочатку скромні  монументи – наступної Пролетарської Радянської Епохи.  Це була перша акція з виконання ленінського плану монументальної пропаганди.

    А цей ленінський план монументальної пропаганди полягав відразу в двох речах. Одна частина - це знесення пам"ятних знаків попередника громадянина Ульянова, такого собі Романова... А одночасно йшлося про встановлення своїх  пам'ятників .

    Що ще сказати з цього приводу? Кажуть, що існує, як вважають деякі фахівці історики, такий собі Закон збереження кількості пам'ятників у Всесвіті. Ось якщо отут знесли,  то десь-інде щось і якось там, на подібний  же кшталт, має таки виникнути...

    Не так відбувається у нас усе в Україні.  Нам історичні закони по барабану. Ми вже  такі от оригінали в історичному сенсі –  порушуємо сміливо усі закони й історичні  постулати.

    На Полтавщині  позносили вже  за минулі роки доволі багато  пам’ятників Леніну. Майже усі.  Навзамін — в центрі Полтави  майорить, приміром, пам’ятник  «Небесній  сотні». Хтось скаже, що я блюзнірствую, – але це цілком жалюгідна споруда й досі не знайшлося ні скульптора, ні мецената, ні громадської організації, котра б дістала кошти на щось пристойне.  А ще десь поставили  замість Леніна пам"ятник…пардон, м’ячу! Зробили таку собі тротуарну «вишиванку» та клумби!

 Хтось придумав в історичній частині Полтави водрузити величезні пам"ятні (щоб не забували?) чи то ж рекламно-патріотичні слова I love POLTAVA!  Над цим гаслом теж якийсь полтавець уже встиг тричі творити  наругу. Ну, не любить той пацан своє місто, ну, що тут вдіяти? Ну, вандал він по своїй природі й вихованню...

Звісно, усі оті спроби щось втнути навзамін комуністичних пам"ятників епохи, виглядає часом й  навіть орригінально! Але  чи повчально? Й що воно дасть уму й серцю підростаючих поколінь українців? А нічого! Приклад випадків вандалізму це доводить.

І начебто у нас в Полтаві нічого  й немає кого увічнювати! Хоча якщо вже почати перераховувати тільки визначних полтавців, котрі лишили славний слід в українській історії – місця у цьому дописі не вистачить…

                                                               ***

    Тим часом усе ж таки якісь "рухи тіла" у нас відбуваються. На місці колишнього пам’ятника Леніну в Полтаві планують створити монументальний комплекс «Захисникам незалежності України». Планують уже років зо два – а зрушень жодних, хоча надворі немає ні громадянської (як сто років тому) війни, ні розрухи.  У Кременчуці тільки з третьої спроби демонтували постамент вже неіснуючого пам’ятника Леніну, але й там не спромоглися щось утнути навзамін.  

 От такий театр абсурду.

Все монументальне Епохи Совка поскидали-повідтаскали на звалище.  Але от навзамін –  була на Полтавщині одна тільки, виявляється, помітна акція. Тобто  голову Ілліча, металевий фрагмент з діркою в бронзовій потилиці урочисто помістили в краєзнавчий музей.

 Ось, власне, й усе.

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

74
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему