"Безплатна" медицина. "Страхова..." "Автономна..." Нам таки не дадуть спокійно вмерти!

    Ще не видихали українці результатів останніх змін в "субсидізації" усієї країни у її секторі ЖКГ та від реформи пенсійного забезпечення, як народу почали роз"яснювати його вигоди від утвердження нових преференцій і тенденцій в системі охорони здоров"я. Ось уже й у полтавській області почали пропагандистську й агітаційну роботу, аби люди із розумінням сприйняли нові  рішення "партії та уряду".

      Народ наш уже стомився від невмілих, ба навіть й зовсім тупих реформ, тому й тут росте скепсис національного масштабу. Не поспішаючи доливати у нього свою ложку дьогтю, спробую оцінити ситуацію.

     Емісари уряду, котрі зараз у провінціях агітують за нову медичну реформу, переконують, що, мовляв, "держава сьогодні хоч й обіцяє громадянам безоплатну медичну допомогу в державних і комунальних закладах охорони здоров’я, але за медикаменти громадянин платить сам".  Це справді великий недолік сучасної медицини, котра формально наче й безоплатна. Але от скільки залишає так званими неформальними платежами — не знає ніхто. Лікар отримує заробітну плату 3200 грн і стоїть перед дуже неприємним вибором: сподіватися на «вдячність» — як жебрак, чи назвати ціну й лікувати — як рекетир. Тобто, як роз"яснюють урядові емісари, держава перекладає виконання своїх обіцянок на плечі медиків.

   Пардон, а в чому оті обіцянки держави? Реально? У тому, що медикам уряд пообіцяв достойну оплату праці, а пацієнтам - кваліфіковане й старанне обслуговування, й ці обіцянки лишилися цяцянками? Чого ж прагне уряд зараз - поставити під свій офіційний контроль ті побори, котрі начебто медики здійснюють з населення?

   Хоча нам багато років й доволі майстерно внушають думку, начебто медицина  у нас одна з найбільш корумпованих "зон" суспільства, й тут треба наводити порядок, але ж поясніть й мені, закордонному мешканцю: де у нас тут корупція? Там, де населенню доводиться закуповувати ліки в аптеках, хоча  держава обіцяла ними забезпечити людей безплатно? Чи там, де ми даємо шоколадку медсестрі чи нянечці, котрих хочемо стимулювати за їхню майже рабську, фактично злиденну й важку працю? А може, у тих випадках, коли людина дає гроші хірургу, котрий має зробити йому складну операцію?

    Як на мене, то навести лад у цій галузі нескладно й правильний шлях запропонував ще років з 3 тому тепер уже екс-губернатор  Одеської області Саакашвілі. Можливо, цей один  зробив у інших галузях якісь принципові помилки, котрі  на його голову наслали гнів президента й решти українських високих урядовців-посадовців. А от щодо медицини Михайло Саакашвілі, по-моєму,  намацав єдино правильний вихід. Він запропонував усього-на-всього... не переслідувати кримінальними санкціями лікарів, незалежно від їхньої спеціалізації й офіційної кваліфікації - за ті гонорари від пацієнтів, котрі вони беруть (а точніше, - їм дають). Я теж так розумію: якщо лікар-чиновник дає за гроші довідку про інвалідність (або ще якусь важливу експертизу), то це корупція.  А от якщо навіть звичайний терапевт бере за свій труд й високу кваліфікацію гонорар й сплачує з нього податки, - то це норма цивілізованого суспільства.

    Зрештою, тут можна провести аналогію з інституцією адвокатури. Або ж деяких інших "ринкових сфер", де надаються послуги: ми даємо стільки грошей фахівцю, скільки він вартий.  Навіть щодо адвокатів, тут порівняння не буде повністю коректним. Адже  більшість наших "захисників у законі" одержують гроші не стільки за те, що вміють своїм талантом й юридичною обізнаністю захистити громадянина від свавілля "поліційної держави", а тим, що вміло передають хабарі суддям...

  Гаразд. Облишимо наших адвокатів. Повернемося до хірургів. Тут теж можливі всілякі спекуляції, втирання очків й "гра на публіку" замість висококваліфікованої допомоги. Але в цілому ринок й кінцевий результат медичної допомоги має  визначити - хто високий фахівець, а хто лише  артистичний знахар... Звісно, тут ще лишається один з найбільших моральних аспектів й питань медицини будь-яких часів та  народів: якщо ти бідний,  то  який твій шанс одержати кваліфіковану лікарняну допомогу, котру може собі легко дозволити багач?

   Ось тут різні нації й у різні часи вишукували різні шляхи.

   Нам не гріх вивчити досвід й найближчих сусідів-литовців, котрі поступово перейшли з епоху "всього безплатного"  в свій нинішній рівень і стан. Принагідно зазначу,  - Литва й раніше, в епоху СРСР, була одна з розвинутіших республік у медичному сенсі, тут хірурги першими в СОЮЗІ розпочали активну практику операцій- трансплантацій органів людини.   

    Однак країна відійшла від безкоштовної медицини, яку отримували литовці в радянські часи. Раніше вважалося, що обов'язкове страхування буде їм не по кишені.

    Тепер, щоб отримувати медичну допомогу, жителям Литви потрібно щомісяця платити внески обов'язкового страхування здоров'я (ОСЗ) в розмірі 9% від мінімальної місячної зарплати (її розмір становить зараз 380 євро). Тим, хто працює за трудовими договорами, третина податку сплачує роботодавець. А ось самозайняті повинні платити податок самі, причому повністю. Недавнім нововведенням стало те, що громадяни, які мають борги по виплаті ОСЗ, вважаються незастрахованими, поки не розплатяться, і тому змушені цілком оплачувати всі свої медичні рахунки.

     Це навіть для працюючого литовця - бува аж надто проблематично. В цьому контексті  зауважу - особливо дороге лікування у стоматолога. При мінімальній зарплаті близько 400,  як можна за таку ж суму лікувати ОДИН зуб (це якщо  з ним проблеми трохи вище середніх)? А якщо лікувати необхідно усю шелепу? Й це вважається, що у Литві послуги дантиста - мінімальні за ціною в країнах ЄС...

    А ось іще парадокс, котрий стосується тутешньої медицини. Безробітним бути в Литві значно легше - їм медична допомога надається за рахунок держави. Це вважається одним з основних бонусів реєстрації на біржі праці, оскільки допомога по безробіттю виплачується тимчасово, а людина, яка не знайшов роботу, як і раніше не буде мати грошей на платну медичну допомогу. На кошти держави страхуються й інші соціально вразливі категорії в Литві - діти, учні, студенти денних відділень, пенсіонери та інваліди.   

     Ще факт із зарубіжного досвіду. Дві третини робочих годин дитячого хірурга витрачається на невідкладну допомогу. Як і в наступній  українській реформі, деякі галузі лишаються безоплатними, або ж громадянин (чи навіть так званий НЕРЕЗИДЕНТ) сплачує мінімальну страховку.  Парадокс нашого теперішнього мінздраву  ще й в тому, що ми не уявляємо, не хочемо уявити й тому не прогнозуємо наші очевидні проблеми майбутнього. Ось тепер приміром, скаржаться литовці на гостру нестачу кваліфікованих фахівців у державних лікарнях. Часи надлишку лікарів безповоротно пішли в минуле - чекати прийому у профільного спеціаліста, причому таке саме буває й у сімейного лікаря, - в Литві можна місяцями. В останні роки почастішали скарги і на те, що профільні лікарі високого рівня професіоналізму стали рідкістю й у платних медичних закладах... Поляки тим часом, прирівняли наш диплом лікаря й медсестри до свого, сертифікованого у ЄС. Литовці також це зроблять, думаю найближчим часом. То матимемо ще проблему дефіциту власних медичних кадрів!