про память людську, про пам"ятники, і дещо інше

Багато років тому, аж в 2006-му, я надрукував статтю " про пам"ятники" (назвемо її тепер так, умовно) в газеті ДЕНЬ.

Там були рядки:

"...Але особливо «врожайною» була ця осінь. Уперше в місті відкрили меморіальну дошку пам’яті видатного українського політика та воєначальника (а крім того — літератора, журналіста та публіциста) Симона Петлюри.

... Цій події противилися доволі численні кола громадськості, але на мітингу, присвяченому відкриттю меморіалу, губернатор Валерій Асадчев особливо наголосив: невдовзі в місті спорудять і пам’ятник великому земляку, його іменем назвуть вулицю..."

* * * *

Отже, вулиця імені Петлюри в Полтаві тепер, через двадцять років, є нарешті, а от пам"ятника, чи ба навіть пам"ятного знаку -- нема, й схоже, скоро не з"явиться. Ще двадцять років чекати??? Попри всі публічні потуги наших націонал-радікалів, котрі недавно й бучно святкували День народження пана Симона...

Ми згадуємо видатного полтавця і в День його народження (22 травня) і в день трагічної смерті (25 травня 1926-го року).

Отже, рівно сто років тому героя України, найзнаменитішого державника, не стало. Але смерть його була, як і попереднє життя, повчальною для наступних поколінь.

Чому було скоєно те брутальне вбивство?

Єврей, вбивця Симона Петлюри Шварцбард пояснив свій вчинок помстою за численні єврейські погроми, що відбувалися в Україні у 1918–1920 роках, під час громадянської війни та українських визвольних змагань.

Проте історичні документи свідчать, що сам Петлюра як лідер держави офіційно засуджував погроми, видавав накази про їх припинення та карав винних військових, хоча й не завжди міг повністю контролювати ситуацію на охоплених війною територіях. Більшість істориків вважають Шварцбарда агентом радянських спецслужб (ОДПУ), які організували вбивство, щоб ліквідувати небезпечного політичного лідера та дискредитувати український визвольний рух.

Ще в радянські часи одна з тижневих газет написала доволі адекватну і правдиву статтю про вбивство Петлюри.

Було це в еру горбачовщини, коли суспільство почало нарешті одержувати правливу інформацію про минулі події. Але признаюся, я був здивований, читаючи той тижневик (зараз не виходить ).....

Чому ж вбивцю Атамана Директорії виправдали? Це абсолютно унікальний випадок фрацузького судочинства.

Адже налице був брутальний кримінальний злочин, сам вбивця не опирався щодо своєї "причетності", й пояснював свої дії "антисемитеизмом Петлюри"...

До паризького суду надійшли численні листи з усього світу на підтримку Шварцбада, і на сам цей судовий процес приїхали дестяки свідків... Вони вимагали звільнення від відповідальності свого співплеменника, і підтверджували версію, мовляв, Петлюра був антисемітом... Насправді ЖОДНОГО документального підтвердження буцімто єврейські погроми ініціював український лідер немає. Немає й свдоцтв про антисемитизм Пелюри взагалі. Хоча в росії цією політичною хворобою страждали і маси населення і його вожді....

А тим не менш, усі уліки щодо організації і убивства і саомго судового процесу, всі ниточки тягнуться до кремля.

Адвокатська стратегія була безпрограшною. Відомий адвокат Анрі Торес зумів переконати присяжних, що Шварцбард діяв як месник за кривду свого народу, захищаючи "правду і справедливість".

Хоча ні до ні потім французькі суди не виправдовували убивць, якми б вони мотивами, політичними, чи ще якимись, не керувалися!

Політичний контекст цього історичного прецеденту в цілому ж такий.

Французьке суспільство того часу мало симпатії до єврейських меншин і було під впливом радянської пропаганди, яка малювала Петлюру антисемітом, хоча реальних доказів його особистої провини не існувало.

ЩЕ ОДИН ЦІКАВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ ЩОДО Історичної пам"яті українців

У Полтаві немає пам"ятника Петлюрі, зате на Полтащині, а саме в Кременчуці, одного разу був споруджений пам"ятник Нестору Махну.

Найбільше мене та інших вразив (по-своєму) акт створення та відкриття пам’ятника Атаману Нестору... І не так важливо, що в Кременчуку батько Махно ніколи не був. Це була приватна ініціатива, отаким чином ушанував пам’ять свого кумира відставний майор української армії, мешканець Кременчука Валентин Прищепа. Валентин займався підприємництвом.

Пам’ятник знаменитому анархісту він спорудив за власний кошт і... без узгодження з владою. До скромного пам’ятного знака (гранітна брила з меморіальною дошкою), тоді. в році 2005-му приходили городяни та покладали квіти. А міська влада ламала тоді голову: як бути?

Ліквідувати незвичайний самобуд? Але це достеменно спровокує нерозуміння та протести симпатиків Нестора Івановича! Не зносити пам’ятника, стерпіти витівку майора? Це може спричинити подальші прецеденти в тому ж дусі.

Так і не досягли консенсусу: майор Прищепа не хочтів тоді оформляти необхідні документи «на батьку Нестора», посилаючись на зайнятість...

Невдовзі пам"ятник зник.

Доля його невідома (хто зняв і де, в якому приватному дворі поставив).

Але мусимо і з цього факту теж взяти урок на майбутнє.

Встановлення пам"ятника частіш за все пов"язують з фактом народження даної особи чи якихсь визначних подій у її житті, що сталися на місці ушанування...

Але як доводить кременчуцький прецедент пам"ятник встановлюють ПРОСТО З ПОВАГИ! В радянські часи пам"ятники Пушкіну приміром, ставили де треба і де не треба. Не говорю вже про пам"ятники пролетарським вождям.

Але в наш час треба зважувати на бажання громадян -- і навіть отаким приватним чином, -- встановлювати пам"ятні дошки чи навіть скльптури своїх взірцевих, як вони вважаю.ть особистостей.

Особливо, коли ці особистості були й насправді провідниками ідей української державності і автентичності. Отож пам"ятник Нестору Махно я би поновив (з волі ініціатора проекту).

І ще одна думка принагідна.

Чомусь не знайшлося жодної приватної особи, підприємця чи навіть бізнесмена, котрий бьіи спонсорував встановлення в Полтаві памятника Петлюрі... Чому саме? Як думаєте?

*****

Тим часом памятника Атаману Директорії немає й у Києві теж. Чому так? Адже пік кар"єри Симона Петлюри відбувся саме в українській столиці!

Але і в Києві – як і в Полтаві – теж досі немає пам'ятника Петлюрі. Цитата на мармурі:

"...І в Києві має бути пам'ятник Симону Петлюрі. На жаль, поки ми цього не маємо".

Уже дуже багато років на будинку колишньої Центральної Ради висить мармурова табличка анотаційна, мовляв, тут має бути пам'ятник Петлюр.. А пам"ятника все немає. Є тільки ота меморіальна дошка з бронзи та мармуру, котру дехто активно називає "ПАМ"ЯТНИКОМ"....