Німе кіно

Щодо актора Гайдарова, з яким пов»язана була сьогоднішня дискусія у ФБ (ФЕЙСБУК). 

Власне, тут маємо прецедент: єдину (напевно, що й в Україні, не лише в Полтаві) дошку меморіальну на колишньому кінотеатрі «Колос» зняли першого січня 2026 року.

Тобто новий рік відзначили ми черговим актом вандалізму (який у нас приховують або ж видають його під маркою боротьби з імперським минулим).

Щодо Гайдарова-актора. Кажуть, він не знімався саме в українському кіно...

Це помилка. Знімався. Я бачив його в фільмі «студії Довженка», який називався (пардон за гру слів )

«Помилка Оноре де Бальзака». Тобто це був український радянський художній фільм 1968 року, режисера Тимофія Левчука. Прем'єра фільму відбулася1969 року. Станом на 2020 рік український дубляж фільму досі не знайдено та не відновлено.

Гайдаров тут мав другорядну роль, бо був уже старий. До того він був зіркою німого кіно – знімався у фільмах Протазанова ще з 1916-го року!!!

Тобто початок його стрімкої кар»єри безвідносний і до українського кіно, і до кіно епохи більшовизму...

 Наприкінці 1920 року в складі театральної Гайдаров емігрував до Німеччини. Актор працював у берлінському кабаре, ставив спектаклі знімався у фільмах провідних, європейського рівня німецьких режисерів. Таких як Мурнау, як Дреєр, Май та ще Ріхард Освальд. То де ж його імперськість та «рускість»?

Гайдаров, це правда, не грав в українських фільмах 30-х років, і хоча й повернувся до СРСР, він не був українофілом.

Олег Пустовгар розпочав Новий рік Полтави зі знищення пам»яті про актора і режисера Гайдарова.

Бо в нього бачте, є така вада - удостоєний Сталінської премії за фільм "Сталінград"... Де наш полтавець, до речі, грав роль знов-таки суто німецьку, фельдмаршала Паулюса!

Ну, гаразд уже з ним, з Гайдаровим!

«А не замахнуться лі нам, товаріші, на Александра на нашого, на Довженка»?

На Довженка треба і нужно замахуватися! Адже він, цей чернігівець Довженко, так само як і полтавець Гайдаров, з початку 30-х років жив до смерті  своєї у москві, в росії (а наш уродженець Полтави тоді жив і працював у ленінградському театрі імені Пушкіна).

Довженко так написав про його прийом у Сталіна в кремлі: «Сталин так тепло и хорошо, по-отечески представил меня товарищам Молотову, Ворошилову и Кирову, что мне показалось, будто он давно и хорошо меня знает. И мне стало легко…»

І так далі.

Тобто ні попередня творчість митця, ні його епізодичні висловлювання щодо влади – це все «не катить» для його компрометації, якщо узяти Довженка, --  зате цілком придатне відносно Гайдарова.

---------------------------------------------Я все-таки мало знаю щодо особистостей Довженка і Гайдарова, зате був колись знайомий з людиною, котра встановлювала оту меморіальну дошку на кунотеатрі «Колосі» Це був полтавець, мистецтвознавець Сергій Гавриленко. 

Він був, зокрема, знавець і фанат ери німого кіно.

Одного разу у нас відбулася розмова на тему «що таке 25-й кадр» і яким чином в тоталітарних режимах зомбують їхніх громадян?

Розмова точилася навколо пропагандонів РФ, таких зокрема, як Дмитро Кисельов.

Сергій зауважив тоді: «... в його «репортажах» усе вибудовано просто, все йде за схемою: асоціація – почуття – дія! Асоціації російського глядача та слухача налаштовані саме на орган слуху: йому кажуть, що чупакабра — це жахливо, хоча її ніхто не бачив.

І тому всі її бояться. Бандерівців теж бояться, хоч ніхто не бачив їх у житті. У кіно, на телебаченні шуми, монологи, сама мова – дуже важливі. Але головне — це картинка!

І далі: «Поки що російські ЗМІ повною мірою та майстерно оволоділи лише «звукорядом». Російські пропагандисти навчилися грамотно працювати зі звуком, але з картинкою — досі не вміють. А якщо, не дай Боже, і цьому навчаться, — тоді зомбування населення буде посилено в 10 разів! Хоча... Куди вже більше! Актуальність питання в тому, що наш «старший брат» зумів увесь народ свій підняти на українців, мобілізувати їхню свідомість за найкоротший історичний період! Російська нація ніби збожеволіла за лічені два-три роки».

Ці слова були сказані навіть задовго до року 2014-го, коли всі ми вперше усвідомили рівень небезпеки з боку «старшого брата».

Задовго й до того, коли наші ультрас почали полювання на всі прояви и витвори «російскої імперскості» її знаки і вливи на свідомість українського патріота...

Задовго й до появи на арені нашого істаблішменту таких політичних активістів як Олег Пустовгар...--------------------------------------------------------------

Сьогодній ж, у дискусії на сторінках «Фейсбуку», я читав цікаві відгуки на пост колеги Віталія Скобельскького. Зокрема, ось витяг окремих цитат з обговорення:

«Що? Гайдаров «обслуговував імперію»? Та він просто жив ТОДІ! Жив, творив, і стався, як особистість. І єдина його провина перед нами в тому, що він народився не в один часовий проміжок часу із нами... І який цьому може бути розумний контраргумент? Єдиний: якщо життя людини пов'язана із нашим містом і її ім'я відоме і шановане далеко за межами України, – цього вже достатньо, щоб їй було встановлено пам'ятник. Або – табличку меморіальну, або названо вулицю чи парк. Але для того, щоб розуміти такі прості речі, потрібно мати відповідне виховання і освіту».

• * * * *

«Історія, як казав Мартін Кінг, це не просто набір дат і подій, а наука про людські вчинки. З якогось незрозумілого приводу пан Олег Пустовгар вбив собі в голову, що саме він має право вирішувати, чи має право висіти цей барельєф. Завдяки такій нерозумній активності дуже скоро Полтава з міста, яке називали «культурною столицею», перетвориться на безликц й убогу територію. Яка не буде «затьмарена» ні пам'яттю історії, ні культурним екслюзивом. Це буде така собі місцина з дідухами замість пам'ятників».

• * * * *

«Це справжня неповага до пам'яті предків. Пропоную на місце знятого барельєфа встановити пам'ятну дошку, присвячену пану Олегу Пустовгару зі словами Джорджа Сороса: «Хто не пам'ятає свого минулого, той не має майбутнього».

Ну, й час підвести якусь рису.

ПОСТСКРИПТУМ

У тих принципах, за якими відбувається відбір сучасними нац-радікалами діячів культури, науки і мистецтва, поділ на "наших" і "не наших" є багато, до чорта протиріч і похибок! Приміром, на приміських Розсошенцях перейменували вул. Коцюбинського на вул. Грушевського. Чим завинив Коцюбинський? Тим що написав повість "Фатаморгана", яка увійшла за радянської доби до шкільних підручників? Чи тим, що його діти потім, після смерті батька, пішли "у червоні козаки"? А чим відзначився Грушевський? Українофільством? Але ж про нього пишуть у нашій Вікіпедії: "Грушевський мав різні точки зору на майбутнє країни. Так, під час Гетьманату він відхиляє пропозицію Скоропадського очолити Академію наук України, згодом виявляє прихильність до радянської влади, налагоджує контакти з II інтернаціоналом. Після ліквідації Української держави, він, незважаючи на репресії проти українського народу, звертається до більшовиків із пропозицією повернення до Радянської України...

Зокрема, мені й цих двох суперечливих фактів було б достатньо, щоб залишити у спокої вулицю Коцюбинського... Гайдаров не грав в українськиї фільмах і не був українофілом. А чи писав вірші про Україну відомий поет, теж наш земляк микола Зєров? Ні, не писав. За що ж його розстріляли більшовики? Колись я вивчав це питання. Дійшов висновку: Зєрова розстріляли за його надзвичайний талант поета, перекладача, літератора... Він був видатним, він був величним, відрізнявся від сірої маси - й тільки за це його варто було вбитти! Такі як Пустовгар подібні до більшовицької наволочі саме оцим своїм заздрісним поглядом на оточення:

хто величний - того вбити! на фото: сім"я Коцюбинських. Діти пішли протилежним від батьківського шляхом...За що згодом, навіть уже і через 100 років поплатився пан Михайло.

Поплатимося й ми своїм майбутнім, коли не будемо чинити опір таким «українофілам-радікалам», про яких була мова вище. Пустовгар – тільки один з багатьох...