Від Л. Толстого, В. Короленка та М. Гоголя до Забужко і Жадана

Наприкінці XIX століття граф і письменник Лев Толстой став не просто знаменитим беллетристом, а й духовним лідером (пророком), до якого в Ясну Поляну з'їжджалися люди з усього світу. У нього невдовзі з"явився наступник.
Це сталося у році 1911-му.
Толстой помер

Роль письменника № 1 в російській імперії взяв на себе Володимир Короленко. Він уже на той час мав достатню вагу і в європейській літературі...
Володимир Короленко (1853–1921) увійшов в історію не лише як майстер психологічної прози, а й як визначний публіцист-правозахисник, якого сучасники називали «моральним генієм» та «совістю Росії».
Це не скороспішний чийсь висновок. це факт - його визначне міжнародне літературне значення:

Факт підкріплений аргументами. Перший --новаторство в документальному жанрі:

Короленко вважається одним із творців жанру документального розслідування в європейській літературі. Його праця «У голодний рік» (1893) та статті у «Мултанській справі» та «Справі Бейліса» стали прикладом глибокої соціальної журналістики, що поєднує літературу з реальною боротьбою за права людини.

Володимир Галактионович також перешовідкривач синтезу реалізму та романтизму.
На відміну від багатьох сучасників, Короленко розвивав неоромантичну естетику, зображуючи мужність і пошук «світла» навіть у найпохмуріших умовах (сибірське заслання, нетрі). Його повість «Сліпий музикант» (1886) здобула широке визнання в Європі як глибоке дослідження людського духу.

Щодо міжнародного визнання: 
Наприкінці XIX століття його твори активно перекладалися основними європейськими мовами. Повість «Без язика» (1895) привернула особливу увагу на Заході як опис зіткнення людини з чужою культурою.

ТАк, він мав моральний авторитет і статус "совісті Росії". Його позиція проти смертної кари («Побутове явище», 1910) знаходила відгук у провідних європейських інтелектуалів. Станом на 2026 рік його постать розглядається як міст між класичною літературою та сучасним правозахисним рухом.
Я пригадую його біографічні деякі епізоди. Він, Короленко. не боявся смерті. Одного разу. в часи громадянської смути, в його дім увірвалися люди в шкіряних кожанках. похожі на енкаведістів. але вони не представилися. Вони хотіли пограбувати його дім. бо Короленко тоді мав у себе фонд допомоги для голодаючих дітей.. Гроші зберігался в невеликому чемоданчику. Короленко зробив непомітний знак дочці і вона кинулася в сусідню кімнату. А сам Володимир Галактіонович відчайдушно і хоробро бросився на одног з нападників. Той просто очманів від такої зухвалості: малорослий дідусь хоче здолати його, велетня з маузером в руках...Ефект був вражаючим. Обидва нападники ретирувались з хати письменника. Вони побоялися залити її кров"ю... Навіть вони! Короленко вистояв і лишився живий, а його дочка тим часом вискочила з дому через вікно і утекла з чемоданчиком...
Ось така дивовижна історія часів громадянської війни. Чому ж це ім’я сьогодні переслідує українська влада?

Ім’я Володимира Короленка в сучасній Україні (актуально на цей 2026 рік) викликає дискусії в межах політики деколонізації та дерусифікації. Попри народження Короленка в Житомирі та двадцятирічне життя в Полтаві (його українськості), духовна спадщина переглядається з таких причин:

Самоідентифікація як «російського письменника»: Короленко писав виключно російською мовою. У контексті законів про деколонізацію (2023–2026 рр.) це є формальним приводом для вилучення його імені з топоніміки.

Ідеологічна «привласненість» СРСР: У радянські часи його популяризували як гуманіста, близького до соціалізму. Сьогодні це сприймається як нав’язаний радянський культ.

Короленко зберігав нейтралітет у національному питанні: захищав українців від царату, але залишався скептичним до ідеї державної незалежності України, віддаючи перевагу ліберальним цінностям у межах єдиного культурного простору.

Щоби ситуацію з "Совістю імперії" якось вивести на узагальнення, згадаймо ще одного славетного російського письменника. Булгакова... 

Ситуація з Булгаковим в Україні до 2026 року є значно гострішою ніж з Короленком. Якщо перший сприймається як «чужий», то Булгаков офіційно визнаний «ворожим» елементом.

Булгаков це символ імперської політики. 
2024й- рік. Українські експерти-мовники його називають «запеклим українофобом», який паплюжив українську культуру (зокрема в романі «Біла гвардія»).

Топоніміка, що відбувається з нею? Ім’я Булгакова майже повністю зникло з назв вулиць. У Києві вулицю Булгакова перейменовано на честь Вахтанга Кікабідзе.

Музеї. Один з них у Києві...
До 2026 року музей на Андріївському узвозі зберігає статус пам’ятки місцевого значення, проте ведеться робота з його переформатування в «Музей однієї садиби», щоб змістити акцент з особистості автора на історію.
Твори Булгакова були виключені з рекомендованої шкільоної програми ще у 2022–2024 роках.
----------------------------------
Що ж залишиться в Україні після виключення цих імен з "пантеону духовних світочів"?
Якщо до 2026 року повністю виключити імена Булгакова, Короленка, Гоголя та Пушкіна, культурна структура виглядатиме так.

Український канон.
Основний акцент на авторів «Розстріляного відродження» (Хвильовий, Підмогильний), діаспору (Багряний, Самчук) та сучасників (Костенко, Забужко, Жадан).

"Глобальний канон".
Місце російської класики займає у більшій мірі світова література (Діккенс, Гюго, Кафка, Оруелл).
Але крім новиїх течій існує й так званий феномен «Українського Гоголя». Яким чином це виражається?
Існує рух за його, Гоголя, «реприватизацію».
Що цікаво: і Короленко, і Гоголь були пов"язані душею з моєю Полтавою й полтавським країм. З центром України...
Гоголя представляють як українського генія, що писав російською через колоніальні умови; твори вивчаються в українських перекладах. Між тим. Гоголь насправді був більш"імперським", ніж Булгаков з Короленком разом узяті!
Якщо лиш згадати його "Тараса Бульбу", власне цю повість можна назвати Дволиким Янусом, бо її письменник переробляв двічі -- й саме на догоду батюшкє імператору...

Гоголя ще жаліють, а тим часом в країні вже з"явився топонімічний вакуум: Тобто поки йде війна, тим часом місце пам'ятників Пушкіну займають герої сучасності (військові, волонтери) або діячі часів УНР.

Тим часом молодь (випускники 2024–2026 рр.) сприйматиме цих "російськомовних"авторів як суто іноземних, що не мають стосунку до їхньої ідентичності.

Проміжний підсумок... 
Залишиться культура, орієнтована на власну суб’єктність та західний вектор розвитку.
Чи допоможе така «культурна хірургія» швидше сформувати нову ідентичність, чи вона створює ризикований інтелектуальний вакуум для майбутніх поколінь?

Питаннячко...

...І відповідь. Читання в оригіналі Пушкіна чи Булгакова стане у підсумку менш природним для нових поколінь. Це може тільки віддалити їх від розуміння певних історичних пластів. Старші люди зберігають ще ці знання, тоді як молодь сприймає вже цих, вищеназваних літературних авторів (а вони залишаться геніями світової культури) як суто іноземних, що може призвести до непорозуміння всередині суспільства.

Чи буде хоч якесь заповнення духовного простору? можлив хтось скаже: те що здається «вакуумом», насправді є процесом очищення місця для власної ідентичності. На культові місця літератури буде повернення "своїх". На місце Булгакова прийде. вже приходить «Розстріляне відродження» . Це Хвильовий, Підмогильний — автори, які були штучно стерті з пам’яті більшовицкою владою.

Світовий масштаб літератури "для школи" у нас , звісно розшириться. Вакуум уже заповнюється західною класикою (Оруелл, Кафка). А це інтегрує українську молодь у європейський контекст замість «спільного минулого» з імперією.
* * * * * 
Можливо, таки ж відбудеться й остаточна "реприватизація" Гоголя. Україна намагається не «викинути», а повернути собі Миколу Васильовича, як українського генія, що писав у колоніальних умовах.