Півстолітня історія розвитку космонавтики. Куди випливло?

Півстолітня історія розвитку космонавтики повернула землян на Землю й відсунула амбітні плани освоєння близьких планет і зірок на невизначене майбутнє. Невже назавжди? Невже людство не буде освоювати сусідні планети і не продовжить пошук братів по розуму? Доводиться говорити про це саме сьогодні, оскільки більшість величних космічних програм згорнуті (і у США, і в Росії). 

Не відмовляються від своїх новонароджених амбіцій хіба що китайці.У хлопців мого покоління чи не найбільшою мрією було стати космонавтом — як росіянин Юрій Гагарін (облетіти за годину Землю) або астронавтом, щоб полетіти на Місяць — як американець Ніл Армстронг. Я теж зачитувався книгами фантастів, слідкував мало не за кожним польотом космічних кораблів. І мої мрії здійснилися хоча б у тому сенсі, що за життя вдалося зустрітися і поспілкуватися з двома видатними вітчизняними (тоді радянськими) космонавтами.

З першим із них — Віталієм Севастьяновим — я як журналіст брав інтерв’ю в Києві у 1987 році. Привід був дещо дивним: український ЦК ВЛКСМ проводив у столиці республіки молодіжний музичний фестиваль, і відомого космонавта запросили на нього гостем. Фактично він виконував там роль «весільного генерала».Народився цей знаменитий підкорювач космосу у 1935 році в м. Красноуральську. У 1953 році, закінчивши середню школу, Віталій вступає до Московського авіаційного інституту. А з квітня 1959 року працює інженером на підприємстві, що виробляло космічну техніку. Фактично він був серед радянських космонавтів першим повністю цивільним — решта були військовими льотчиками. Кар’єру Севастьянов робив не лише як інженер — у 1968 році його зарахували спочатку до групи цивільних спеціалістів-випробувачів, а згодом — і до самого загону космонавтів. 

Разом із Павлом Поповичем він проходив підготовку за програмою обльоту Місяця (УР-500К-Л1) і посадки на Місяць (Н1-ЛС).Після закриття «місячної» програми він здійснив у червні 1970 року свій перший політ (на кораблі «Союз-9» з Андріаном Ніколаєвим). Це був рекордний на той час — світовий — політ. Він тривав 17 діб, але наслідки для Севастьянова були майже катастрофічні: його організм (на відміну від організму Ніколаєва) дуже важко потім пристосовувався до земного тяжіння… 

Усього цього я, звісно, не знав, ідучи на зустріч із героєм космосу, бо подібна інформація була суворо засекречена. Але перше, що мене вразило, — це втомлений вигляд космонавта. Віталій Іванович охочіше, ніж про свій перший космічний політ, розповідав про другий — ще триваліший — на станцію «Салют-4». Там він пробув понад два місяці… І це випробування він переніс значно краще — завдяки кардинально зміненій системі тренувань.Багато років поспіль В. І. Севастьянов вів на Центральному телебаченні передачу «Людина. Земля. Всесвіт». І про це він теж охоче розповів провінційному кореспонденту. Хоча мені, звісно, цікавіше було дізнатися про його власні космічні подвиги.Віталій Іванович розповів також, що він — автор шести винаходів і одного відкриття. А пізніше, вже після цього інтерв’ю, двічі Герой СРСР Севастьянов був обраний академіком низки зарубіжних академій, зокрема Міжнародної академії астронавтики.Севастьянов помер у 2010 році на 75-му році життя в Москві після тяжкої хвороби…________________________________________

* * *

З космонавтом Ігорем Волком я познайомився в травні 1989 року. Допоміг цій зустрічі мій давній товариш і колега, московський журналіст Мстислав Листов. Під час цієї зустрічі я вкотре переконався: наші космонавти вміють не лише героїчно витримувати космічні перевантаження, а й із не меншою стійкістю контролювати себе в розмовах із журналістами!Перед зустріччю мені нашептали на вухо абсолютно закриту для ЗМІ інформацію. А саме: Ігор Волк очолює групу космонавтів-пілотів, яка має вивести на орбіту вже відомий у світі «Буран»!Нагадаємо, що головною причиною закриття системи «Буран» була фінансова, оскільки сам радянський корабель був не гірший за американський «Шаттл». Була й ще одна, але про неї розповім наприкінці…Повертаючись до десятиліть давнини, зазначу: моє інтерв’ю з Ігорем Волком було не з легких. По-перше, льотчик-космонавт був практично невловимим. По-друге, Ігор Петрович виявився людиною дуже небагатослівною й стриманою. Сформований 10 серпня 1981 року його загін пілотів «Бурана» тренувався в умовах секретності, за найнапруженішим графіком, і як я не натякав на свою певну обізнаність — Ігор Петрович ані словечка!

Правда, він із задоволенням відзначив, що за акцентом «вирахував» у мені земляка-українця. Також наша розмова торкнулася деяких епізодів його попереднього польоту в космос на «Союзі» до станції «Салют-7». Але мій співрозмовник майже не обмовився про головну подробицю своєї космічної командировки! Адже відразу після приземлення він пересів за штурвал спочатку вертольота, а потім реактивного винищувача Су-27! Нагадаю: Віталій Севастьянов після повернення з першого польоту не міг ступити й кроку без сторонньої допомоги, а Ігорю Волку наполегливі тренування дозволили виконати заплановане завдання на всі сто.У близькому спілкуванні він ще більше нагадував «космічного вовка». Невисокого зросту, але кремезної статури, волосся зовсім біле (враження — геть сивий). Рухи впевнені й точні. Жестикуляція дуже стримана. Створював враження людини флегматичної, але такої, що обдумує кожне слово. Хоча під час своїх наземних (і дуже драматичних) тренувань на аналогах «Бурана» він не втратив тонкого почуття гумору. Чого вартий хоча б його розповідь про повернення зі станції «Салют»:

— Мені після посадки довелося ще двадцять хвилин висіти на ременях униз головою в капсулі «Союза»: механіки не змогли нас одразу витягти, якийсь болт там заклинило. Після цього мені, правда, не дали встати на ноги. Несли в кріслі, хоча це було зайвим… Потім, прямо у вертольоті, я випросив штурвал у командира (сів у праве крісло). Керував машиною до посадки. 

Перед вильотом трапилась ще така кумедна річ: мені забули привезти мою льотну форму! Ну, без черевиків я ще уявляв себе в літаку, але без штанів… А тоді багато людей зібралося в аеропорту для зустрічі космонавтів! Довелося позичити чужий комбінезон. Потім побіг — справді босий — по бетонці, від вертольота до літака! Мабуть, шокував багатьох своїм виглядом. «Що це за тип, — думали, — біжить босоніж у такий урочистий момент? Невже космонавт?»Біографічні штрихи.Ігор Петрович Волк народився 12 квітня 1937 року в містечку Змієві Харківської області. Працюючи льотчиком-випробувачем, випробував винищувач Су-27 у штопорі. Здійснив низку польотів на аналогові «Бурана» (БТС-02), включно з польотом із першою повністю автоматичною посадкою 16 лютого 1987 року (командир екіпажу). Був кандидатом у командири екіпажу першого пілотованого орбітального польоту «Бурана». Навіть після того, як програму радянського «шаттла» розсекретили, розповідав про неї неохоче. Частіше згадував про свою причетність до іншої програми — пілотованого космічного бойового ракетоплана «Спіраль». Він зізнався журналісту (ця розмова відбулася вже у 1993 році):— «Спіраль» був літаком, на якому ми, мовляв, справді багато літали. А на «Буран» льотчики проводили частіше наземні випробування… 

Про «Буран» взагалі не варто багато говорити.Зрозуміло, чому І. П. Волк цього не хотів: із цією космічною системою пов’язана остання й не дуже славетна сторінка радянської космонавтики. Але була ще причина: із випробуванням «Бурана» пов’язаний цілий ряд загадкових смертей льотчиків-космонавтів! Усе виглядає майже містично. І хоч прямого зв’язку між цими випробувальними польотами і загибеллю багатьох льотчиків «вовчої зграї» (так між собою називали групу Волка інші космонавти) немає, розповім деталі. 

Одним із його «зграї» був космонавт Олег Кононенко. Він тренувався в Центрі ім. Ю. Гагаріна у 1979–1980 роках для польотів на ОК «Буран». Загинув під час випробування палубного літака.

Космонавт Анатолій Левченко (уродженець України). У 1986 році удостоєний звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР» (наліт 3520 годин). Літав у космос на «Союзі ТМ-4» (1987 р.). Інтенсивно тренувався для управління «Бураном» у космосі. Не дожив. Помер у 1988 році від прогресуючої пухлини мозку.

Рімантас Станкявічюс, литовець. Льотчик-космонавт (зарахований до загону в 1980 році). Віртуозний пілот і надзвичайно талановитий випробувач нової авіаційної техніки. Бойовий льотчик-винищувач (за героїчні дії у війні між Ізраїлем і Єгиптом у 1971 році нагороджений орденом «Червоного прапора»). Здійснив 14 польотів на «Буран», кандидат на перший пілотований орбітальний політ радянського шаттла (Ігор Волк особисто наполягав, щоб його включили до складу екіпажу). Загинув у катастрофі винищувача Су-27 під час демонстраційного польоту.До речі, про самого ватажка «вовчої зграї» існують промовисті свідчення фахівців як про пілота «від Бога».

 Ось що писали медіа. Відомий у СРСР фахівець із «космічної тематики» Ярослав Голованов: «Анохін, знаменитий радянський льотчик-випробувач, підвів мене до молодого біловолосого хлопця, майже альбіноса, і сказав:

— Запам’ятай, Ярославе, я літаю настільки краще за Нестерова, наскільки цей хлопець літає краще за мене! Запам’ятай його ім’я: Ігор Волк!»

— Всесвіт безкінечний, фінішу там немає. Для таких польотів, як на американських шаттлах, потрібні справді стійкі навички. І чим триваліше людина перебуває поза земним тяжінням, тим краще має бути підготовлений льотчик.І. П. Волк мав стати командиром екіпажу першого польоту «Бурана» разом із другим пілотом Рімантасом Станкявічюсом, однак через складні політичні інтриги у вищих колах космічної й авіаційної галузей перший і єдиний політ здійснили тільки в автоматичному режимі. Після цього проєкт залишився «підвішеним у повітрі». Що ж до низки містичних смертей, то вона завершилася у 2002 році, коли загинув… єдиний екземпляр «Бурана», який побував у космосі у 1988 році. Разом із ним обрушився весь випробувальний багатоповерховий комплекс — вісім робітників, що перебували нагорі, упали й розбилися на смерть.

Сам Ігор Волк теж уже помер — у 2017 році. Йому було повних 70 років. У його житті теж були містико-символічні збіги. Народився 12 квітня — у той день, коли Гагарін відкрив людству Космос! Сам полетів на орбіту на кораблі «Союз-12». Ну, і ще — ті жахливі НП і смерті в його льотній групі…І тепер — мої деякі міркування, чому закрили програму «Буран» і чому серед льотчиків-випробувачів, які готувалися підняти радянський ракетоплан у космос, була така… гм… висока смертність? Адже справді, більшість пішла з життя, хоч і не всі під час випробувальних польотів, але…Спочатку про програму «Буран». Її закрили не лише через дорожнечу й той факт, що СРСР банально не вистачало ресурсів на космічні польоти. У російській пресі про це не напишуть, але американці влаштували пастку своїм суперникам із Совдепії (які звикли більше красти технологічні новинки, ніж самі створювати щось передове). Американці нібито виставили всю технічну документацію по «Шаттлу» в деяких публічних бібліотеках США і навіть зняли з неї гриф секретності! 

Як тут було втриматися від спокуси? Звичайно, російські шпигуни цю документацію поцупили, а радянські інженери взялися «за освоєння нового»… Ракетоплан побудували в короткі строки. Але американці підсунули «фальшивку» в документи про систему безпеки їхнього «Шаттла», і згодом раптом виявилося, що ніхто з «наших умників» не здатен підготувати «Буран» до повторного польоту на орбіту! Корабель виявився одноразовим! От і всі справи.Тепер про низку містичних смертей у «вовчій зграї». 

Ігор Волк в інтерв’ю Володимиру Познеру (2011 рік) почав городити якусь нісенітницю про генетичну закономірність у багатьох процесах життя і смерті. Він розповів про свого друга, вченого-генетика, який, у свою чергу, повідомив про своє недавнє відкриття: мовляв, тим самим рослинам можна нав’язати новий генетичний код і перетворити «болотну ряску на дерево»… Але якщо спробувати цю «одерев’янілу» ряску повернути в попередній вигляд (повернути природний генний код), то рослини, мовляв, загинуть.Дослівно:«Ми, коли стали займатися цією серйозною темою, програмою “Буран”, то підняли технологічний рівень нашої промисловості, ми взагалі вийшли на найвищу сходинку! Ми весь час не припиняли льотних випробувань. Звичайних. Ба більше, вище керівництво в особі Івана Силаєва (голова Кабміну СРСР) нам дозволило займатися найсерйознішими випробуваннями. Рівень нашої підготовки був відчутно вищий, ніж у інших космонавтів… Це тримало нас у потужному тонусі… 

А потім раптом Силаєв іде у відставку, програму закривають, і хлопці лишаються без надій і польотів. Оце їх і зломило».Тобто цими причинами Ігор Волк пояснив не лише трагічні загибелі під час польотів, але й низку передчасних смертей космонавтів, своїх кол повернула землян на Землю й відсунула амбітні плани освоєння близьких планет і зірок на невизначене майбутнє. Невже назавжди? Невже людство не буде освоювати сусідні планети і не продовжить пошук братів по розуму? Доводиться говорити про це саме сьогодні, оскільки більшість величних космічних програм згорнуті (і у США, і в Росії). Не відмовляються від своїх новонароджених амбіцій хіба що китайці.У хлопців мого покоління чи не найбільшою мрією було стати космонавтом — як росіянин Юрій Гагарін (облетіти за годину Землю) або астронавтом, щоб полетіти на Місяць — як американець Ніл Армстронг. Я теж зачитувався книгами фантастів, слідкував мало не за кожним польотом космічних кораблів. І мої мрії здійснилися хоча б у тому сенсі, що за життя вдалося зустрітися і поспілкуватися з двома видатними вітчизняними (тоді радянськими) космонавтами.

1. А що ж Ігор Волк? Нормальної розмови. повноцінного інтерв"ю у мене  з ним не вийшло. Правда, він із задоволенням відзначив, що за акцентом «вирахував» у мені земляка-українця.
2.  Також наша розмова торкнулася деяких епізодів його попереднього польоту в космос на «Союзі» до станції «Салют-7». Але мій співрозмовник майже не обмовився про головну подробицю своєї космічної командировки! Адже відразу після приземлення він пересів за штурвал спочатку вертольота, а потім реактивного винищувача Су-27! Нагадаю: Віталій Севастьянов після повернення з першого польоту не міг ступити й кроку без сторонньої допомоги, а Ігорю Волку наполегливі тренування дозволили виконати заплановане завдання на всі сто.У близькому спілкуванні він ще більше нагадував «космічного вовка». Невисокого зросту, але кремезної статури, волосся зовсім біле (враження — геть сивий). Рухи впевнені й точні. Жестикуляція дуже стримана. Створював враження людини флегматичної, але такої, що обдумує кожне слово. Хоча під час своїх наземних (і дуже драматичних) тренувань на аналогах «Бурана» він не втратив тонкого почуття гумору. Чого вартий хоча б його розповідь про повернення зі станції «Салют»:
3. — Мені після посадки довелося ще двадцять хвилин висіти на ременях униз головою в капсулі «Союза»: механіки не змогли нас одразу витягти, якийсь болт там заклинило. Після цього мені, правда, не дали встати на ноги. Несли в кріслі, хоча це було зайвим… Потім, прямо у вертольоті, я випросив штурвал у командира (сів у праве крісло). Керував машиною до посадки. Перед вильотом трапилась ще така кумедна річ: мені забули привезти мою льотну форму! Ну, без черевиків я ще уявляв себе в літаку, але без штанів… А тоді багато людей зібралося в аеропорту для зустрічі космонавтів! Довелося позичити чужий комбінезон. Потім побіг — справді босий — по бетонці, від вертольота до літака! Мабуть, шокував багатьох своїм виглядом. «Що це за тип, — думали, — біжить босоніж у такий урочистий момент? Невже космонавт?»Біографічні штрихи.Ігор Петрович Волк народився 12 квітня 1937 року в містечку Змієві Харківської області. Працюючи льотчиком-випробувачем, випробував винищувач Су-27 у штопорі. Здійснив низку польотів на аналогові «Бурана» (БТС-02), включно з польотом із першою повністю автоматичною посадкою 16 лютого 1987 року (командир екіпажу). Був кандидатом у командири екіпажу першого пілотованого орбітального польоту «Бурана». Навіть після того, як програму радянського «шаттла» розсекретили, розповідав про неї неохоче. Частіше згадував про свою причетність до іншої програми — пілотованого космічного бойового ракетоплана «Спіраль».
4. Він зізнався журналісту :
5. — «Спіраль» був літаком, на якому ми, мовляв, справді багато літали. А на «Буран» льотчики проводили частіше наземні випробування… Про «Буран» взагалі не варто багато говорити.Зрозуміло, чому І. П. Волк цього не хотів: із цією космічною системою пов’язана остання й не дуже славетна сторінка радянської космонавтики. Але була ще причина: із випробуванням «Бурана» пов’язаний цілий ряд загадкових смертей льотчиків-космонавтів! Усе виглядає майже містично. І хоч прямого зв’язку між цими випробувальними польотами і загибеллю багатьох льотчиків «вовчої зграї» (так між собою називали групу Волка інші космонавти) немає, розповім деталі.
6.  Олег Кононенко. Він тренувався в Центрі ім. Ю. Гагаріна у 1979–1980 роках для польотів на ОК «Буран».Загинув під час випробування палубного літака.
7. Космонавт Анатолій Левченко (уродженець України). У 1986 році удостоєний звання «Заслужений льотчик-випробувач СРСР» (наліт 3520 годин). Літав у космос на «Союзі ТМ-4» (1987 р.). Інтенсивно тренувався для управління «Бураном» у космосі. Не дожив. Помер у 1988 році від прогресуючої пухлини мозку.
8. Рімантас Станкявічюс, литовець. Льотчик-космонавт (зарахований до загону в 1980 році).Віртуозний пілот і надзвичайно талановитий випробувач нової авіаційної техніки. Бойовий льотчик-винищувач (за героїчні дії у війні між Ізраїлем і Єгиптом у 1971 році нагороджений орденом «Червоного прапора»). Здійснив 14 польотів на «Буран», кандидат на перший пілотований орбітальний політ радянського шаттла (Ігор Волк особисто наполягав, щоб його включили до складу екіпажу). Загинув у катастрофі винищувача Су-27 під час демонстраційного польоту.До речі, про самого ватажка «вовчої зграї» існують промовисті свідчення фахівців як про пілота «від Бога». Ось що писали медіа. Відомий у СРСР фахівець із «космічної тематики» Ярослав Голованов: «Анохін, знаменитий радянський льотчик-випробувач, підвів мене до молодого біловолосого хлопця, майже альбіноса, і сказав:
9. — Запам’ятай, Ярославе, я літаю настільки краще за Нестерова, наскільки цей хлопець літає краще за мене! Запам’ятай його ім’я: Ігор Волк!»І ще деякі хлопці з «вовчої зграї»:
10. • Олександр Щукін. Входив до першої групи пілотів військово-космічних сил (ВКС), тренувався за програмою ОК «Буран», здійснив кілька польотів на аналогу ракетоплана (БТС-02). Загинув під час випробувань спортивного літака Су-26М.•
11.  Урал Султанов. Зарахований до «зграї» у 1983 році. Один із небагатьох льотчиків-випробувачів програми, який дожив до наших днів…
12. • Юрій Шиффер. Народився у 1947 році в Челябінську. Зарахований у загін у 1985-му. Відпрацьовував різні етапи автоматичної посадки «Бурана». Помер передчасно 5 червня 2001 року.
13. • Юрій Приходько. Зарахований до загону в числі останніх льотчиків-космонавтів (5-й набір, 1985 рік). Пройшов повний курс космічної підготовки. Помер після тяжкої хвороби у 2001 році.Ігор Волк говорить:— Всесвіт безкінечний, фінішу там немає. Для таких польотів, як на американських шаттлах, потрібні справді стійкі навички. І чим триваліше людина перебуває поза земним тяжінням, тим краще має бути підготовлений льотчик.

І. П. Волк мав стати командиром екіпажу першого польоту «Бурана» разом із другим пілотом Рімантасом Станкявічюсом, однак через складні політичні інтриги у вищих колах космічної й авіаційної галузей перший і єдиний політ здійснили тільки в автоматичному режимі. Після цього проєкт залишився «підвішеним у повітрі». Що ж до низки містичних смертей, то вона завершилася у 2002 році, коли загинув… єдиний екземпляр «Бурана», який побував у космосі у 1988 році. Разом із ним обрушився весь випробувальний багатоповерховий комплекс — вісім робітників, що перебували нагорі, упали й розбилися на смерть.Сам Ігор Волк теж уже помер — у 2017 році. Йому було повних 70 років. У його житті теж були містико-символічні збіги. Народився 12 квітня — у той день, коли Гагарін відкрив людству Космос! Сам полетів на орбіту на кораблі «Союз-12». Ну, і ще — ті жахливі НП і смерті в його льотній групі…І тепер — мої деякі міркування, чому закрили програму «Буран» і чому серед льотчиків-випробувачів, які готувалися підняти радянський ракетоплан у космос, була така… гм… висока смертність? Адже справді, більшість пішла з життя, хоч і не всі під час випробувальних польотів, але…Спочатку про програму «Буран». Її закрили не лише через дорожнечу й той факт, що СРСР банально не вистачало ресурсів на космічні польоти. У російській пресі про це не напишуть, але американці влаштували пастку своїм суперникам із Совдепії (які звикли більше красти технологічні новинки, ніж самі створювати щось передове). 

Американці нібито виставили всю технічну документацію по «Шаттлу» в деяких публічних бібліотеках США і навіть зняли з неї гриф секретності! Як тут було втриматися від спокуси?Звичайно, російські шпигуни цю документацію поцупили, а радянські інженери взялися «за освоєння нового»… Ракетоплан побудували в короткі строки. Але американці підсунули «фальшивку» в документи про систему безпеки їхнього «Шаттла», і згодом раптом виявилося, що ніхто з «наших умників» не здатен підготувати «Буран» до повторного польоту на орбіту! Корабель виявився одноразовим! От і всі справи.Тепер про низку містичних смертей у «вовчій зграї». Сам Ігор Волк в інтерв’ю Володимиру Познеру (2011 рік) почав городити якусь нісенітницю про генетичну закономірність у багатьох процесах життя і смерті.

 Він розповів про свого друга, вченого-генетика, який, у свою чергу, повідомив про своє недавнє відкриття: мовляв, тим самим рослинам можна нав’язати новий генетичний код і перетворити «болотну ряску на дерево»… Але якщо спробувати цю «одерев’янілу» ряску повернути в попередній вигляд (повернути природний генний код), то рослини, мовляв, загинуть.Дослівно:«Ми, коли стали займатися цією серйозною темою, програмою “Буран”, то підняли технологічний рівень нашої промисловості, ми взагалі вийшли на найвищу сходинку! Ми весь час не припиняли льотних випробувань. Звичайних. Ба більше, вище керівництво в особі Івана Силаєва (голова Кабміну СРСР) нам дозволило займатися найсерйознішими випробуваннями. Рівень нашої підготовки був відчутно вищий, ніж у інших космонавтів… Це тримало нас у потужному тонусі… А потім раптом Силаєв іде у відставку, програму закривають, і хлопці лишаються без надій і польотів. Оце їх і зломило».Тобто цими причинами Ігор Волк пояснив не лише трагічні загибелі під час польотів, але й низку передчасних смертей космонавтів, своїх кол