Між Дисмасом і Гестасом… Про суть російської культури та релігії

Я далі свідомо уникатиму слова «російський». Так само як і «кацапський» чи «московитсткий»… Останні два терміни зараз популярні в Україні, але якщо бути нейтральним (а я постараюся) у важливому філософському питанні, то слова «русинський» і "руський" – вони багато в чому стосуються Київської Русі. 

   А  от термін «росіянин» – це більш новомодно, його ввів Петро Перший, і він великою мірою відповідає змісту, що його наповнює.
Отже, я почну з однієї сучасної історії-притчі. Її мені розповіла, вже досить давно одна літня літівка. Литовці загалом страшенно ненавидять росіян. Тому що є історичні причини. Але ви це не помітите, навіть якщо будете мати з ними відносини, робити якусь спільну справу або бізнес (як російський громадянин або спілкуючись з литовцями російською).
 

Я прожив у Каунасі досить багато років, перш ніж одна літня литовка розповіла мені цю історію
Сталися ці колізії у перші тижні після закінчення Другої світової війни. Тоді росіяни окупували всі країни Балтії і почали наводити тут свої порядки. Моя знайома, назву її Інга Д., була близькою родичкою головних героїв цієї розповіді. Можливо навіть донькою. Тут ці подробиці не такі важливі. Важливі фабула та резюме.
 

              Так от.  Червона радянська армія зайняла Литву і у близьких родичів Інги оселилися важливі радянські офіцери. Декілька тижнів жили не тужили. Офіцери були справді високого рангу, Інга стверджувала, що це було два полковники, підполковник і генерал. Литовці всіляко їм догоджали, хоч і самі були не з останніх міщан, вони були аристократи (по-литовськи «бояри») і мали дуже добрі умови проживання: шикарний будинок, величезну облаштовану садибу, прислугу… Та ось самі ці бояри опинилися в служінні у прибульців-варварів. Ах, якби ці «генерали-полковники» і справді були лише варварами і дикунами!
Наприкінці місяця від початку окупації росіянами (я підкреслю національну особливість навали, бо розмови про інтернаціоналізм і якогось радянського Народу-Переможця, це дурні вигадки комуністичних ідеологів), – отож, наприкінці першого ж місяця від початку анексії Литви червоноармійцями.
 

У господарів зник їхній особистий сейф з усіма сімейними цінностями. Там були і гроші, і коштовності, і важливі фінансові папери. Все зникло! Господарі з бояр перетворилися на злиденних обивателів з великим будинком, щоправда, і обширним садом довкола. Обкрадені аристократи кинулися до своїх всесильних квартирантів. Мовляв, громадяни генерали та полковники! Ми ж вас нічим не образили за ці дні та тижні! Ми ж вас напували-годували і давали чисту, білу, завжди накрохмалену постіль – і ось за це нам така «подяка»! Ми вас щиро поважали і шанували як своїх панів, найкраща з тих страв та продуктів харчування, що їдять найбагатші литовці були і на вашому столі! Тож за що нам таке горе? Ми тепер не зможемо забезпечити свою старість, будемо животіти.
Генерали та полковники насупилися. Російські вищі офіцери були у гніві. Окупаційне начальство Каунаса обіцяло розібратися в інциденті та покарати винних.
І розібралися. І покарали.
 

Рано-вранці наступного дня у дворі у родини литовців пролунали автоматні черги. Хазяї вдома вискочили подивитися: що ж сталося? І вони побачили перед ганком будинку, на своєму подвір'ї, кілька закривавлених трупів червоноармійців. То були прості солдати. Їх розстріляли за наказом генерала та полковників, які «чесно провели слідство». Солдатиків було шестеро, здається, і вони вже нічого не могли повідомити, ніяких подробиць тим важливим литовським боярам про свою злизьку і підлу поведінку (вони всі були з генеральського почту).
 

 Справедливість, - скажете -- криваво і жорстоко, але зрештою таки перемогла?
Нічого подібного! Сімейні цінності родичів Інги Д. так і не повернули, навіть порожній сейф теж не знайшли… Яка мораль може бути з цього маленького історичного епізоду?
Інга Д. резюмувала все описане декількома простими словами: «Тепер ви розумієте, за що ми їх так ненавидимо? За ось ЦЕ ... »
Росіян давно і люто ненавидять у всій Європі та за межами континенту. Скрізь, де ступав чобіт російського солдата, місцеві жителі мали проблеми, нещастя та гіркі прикрощі життя. Якщо взяти одну велику історію ХХ століття, коли Радянський Союз вів лише у другій половині століття аж 47 локальних воєн, то ми можемо переконатися, скільки зла принесли росіяни на чужі землі. Вони щиро хотіли ці землі та ці сусідні народи привести вже в сучасному поколінні в рай земний, ушляхетнити і якимось чином на краще вплинути на якість життя… Але нічого не виходило. Ніде. І ні з ким. Німці (східні, які з НДР) стали жити набагато бідніше за своїх одноплемінників у ФРН. Країни так званого Варшавського Договору перетворилися на бідну околицю Європи.

Навіть   якщо провести поверхневий аналіз-огляд якості життів в Азії та Африці, в тих частинах цих континентів, які підпали під жорстоку владу та вплив СРСР, то... Досить порівняти рівні та якість життя у Південній та Північній Кореї – одній «Буржуйській», а іншій «Комуністичній», – далі стає просто нецікаво порівнювати.
Я вирішив відштовхнутись від цього маленького литовського епізоду, який ілюструє не просто жорстокість. І не просто звірячу агресію росіян… У цьому випадку й у досить великому відрізку історії цивілізації росіяни демонструють разом із аморальною, нехристиянською культурою поведінки ще й виняткову тупість: бо  навіщо все це? Які мотиви та давні інстинкти рухають цими людьми? І чи люди вони насправді, чи християни?
 

                           Сьогодні в Україні  триває жалоба за загиблими безневинно дітьми та лікарями київської дитячої лікарні… Учора були прильоти до Харкова та міст Півдня, – високовисоких влучень у цивільні інфраструктури. Поза-позавчора, у роках 24-му, 23-му та 22-му були Буча та Маріуполь, Бахмут та Вовчанськ.
Очевидно, росіяни хочуть до зими виморити нас холодом та голодом. Очевидно, вони домагаються дестабілізації суспільства та громадянських бунтів… Але все одно незрозуміла їхня тактика і стратегія «підкорення» чергової, непотрібної їм насправді території, тактика випаленої землі, яку їм або доведеться «колонізувати», або кинути все це гнити і пропадати, як вони багато разів робили історію своєї імперії зла.
 

Багато наших аналітиків великорозумні і багато простих обивателів валять все на Путіна – мовляв, ось ізчадіє пекла!

І ось, воно, це Хуйло таке собі, яке насправді винне, що росіяни затіяли всю цю пекельну бодягу! Насправді історія Росії були царі-деспоти і царі, справжні нелюди. Але не в цьому проблема. Загвоздка в народі, який тупо і покірно терпів століттями цей деспотизм і виверження, безглуздою (саме це дивовижно) демонічною енергією жорстокості, порівнянної з енергією термоядерної бомби.
Метою цього нарису я поставив дослідити коріння цієї російської «антикультури» та дивовижної ментальності цього прибитого на всю голову (довго шукав епітет, зупинився на слові «прибитий») етносу.
 

Багато західних істориків, культурологів і навіть відомих філософів, говорячи про Московію, згадують такі словосполучення, як «загадкова російська душа», «незрозумілий російський характер», «таємнича Росія»… Це був геніальний пропагандистський винахід одного з росіян (ім'я його забуте), впроваджене у масову свідомість Заходу. Його розвивали та впроваджували такі російські (московські) літератори як Тютчев і Толстой, Пушкін і Горький.
ЯКБИ таємничий і незрозумілий російський «духовний шлях», якісь дивні та загадкові пориви ментальності досить багато етносу – це все марення і блеф вміло (треба віддати належне) вдули в наші романтичні головушки (українцям теж). Жодної таємниці немає і не було і близько!
Історія Дисамаса та Гестаса. Поручаюся, мало хто з вас, простих читачів, знає ці імена. Тим часом вони дуже значущі в російській культурі.
 

На московитскому, буцімто давньоруському (змушений повторити термін, хоча він неправильний) мистецтві набули поширення розширені композиції «Воскресіння - Зійшла в пекло», що описують перебування Дисмаса в раю. Дисмас – це за канонами християнства Розсудливий Розбійник, людина, розп'ята разом з Ісусом, але перед самою смертю отримав від Месії благословення і можливість ПЕРШИМ потрапити до раю… Поняття «розсудливості» в даному випадку включало те, що вже перебуваючи на хресті по ліву руку від Спасителя. Дисмас увірував у Ісуса Христа і покаявся у гріхах.
 

     Ось так от. Людині християнство дає можливість покаятися в останній момент перед смертю! Але саме ця можливість дає суспільству християн (а в даному випадку саме православних християн, католики цієї традиції не мають) відриватися все життя «на повну», а в кінці – покаятися і потрапити в Царство Небесне.
Я думаю, ця спекулятивна можливість для людини занепалої, аморальної і просто розбійної облаштувалася «як традиція» саме в Православ'ї, бо московське царство вже тоді, у 12-13 століттях н. е. зароджувалося вже духовно і шукало в Євангелії для себе духовні СКРЕПИ ТА ОПОРИ…
Широке поширення на Русі набула традиція поміщати образ Розсудливого розбійника на північних дверях іконостасу, що з символічним розумінням східної частини храму як раю. Сама тема Воскресіння Христового у російській культурі мала специфічну інтерпретацію.
Наприклад, письменник Л. Толстой свій короткий виклад Євангелія перериває на смерті Христа, не торкаючись теми Його воскресіння з мертвих. У своєму останньому романі «Воскресіння» релігійне значення письменник переосмислює як соціальне «воскресіння», тобто народне повстання і саме перетворення народу.
Інший російський письменник, уже ХХ століття, Іван Шмельов у своєму «Сонці мертвих» торкається як теми воскресіння — повстання соціального, так і внутрішнього поновлення особистості. А відомий багатьом Володимир Маяковський у поемі «В. І. Ленін» сатирично описує Великоднє застілля.
Знущатися з християнських традицій було прийнято в комуністичній літературі ХХ століття. Зате вчення Христа «переформатували» мало не марксизм-ленінізм! Той же Маяковський також порушує теми воскресіння народного як повстання та особистого воскресіння…
Але я дещо відходжу від теми та головної ідеї цих нотаток.

У 1054 остаточно стався поділ єдиної християнської Церкви на Римо-католицьку (на європейському Заході) і Православну на Сході.
Поділ і розбрат, взаємне нерозуміння і різне тлумачення християнських канонів та моралі не подолано до теперішнього часу. Статут Православної церкви дуже відрізняється від Статуту Католицької. Розуміння людського Блага та людського Гріха теж різні… У постулатах православ'я є багато незрозумілих речей, які дозволяються шляхом примітивного обману віруючого. Наприклад: чому Розсудливий бандит Дисмас став одним із «апостолів» Христових? Адже він навіть не приймав Хрещення, як належало в ті часи, -- та власне, й сьогодні є першою передумовою входження в Царство Небесне людини. 
Згідно з християнським віровченням, Вічний Порятунок неможливий без прийняття хрещення. Але! 

     Оскільки в Православ'ї вважається, що Розсудливий розбійник Дисмас отримав таїнство від води і крові, що точилися з ребра Христа, після того, як римський сотник пронизав його бік списом, – то він  тоді просто гріховна сволота, та ще й натуральний вампір-кровопивця (якщо вірити православній версії хрещення Дисмаса) -- і цей бандит мав право незабаром повстати разом з Христом з мертвих і потрапити до РАЮ?
                     Я не богослов і не фахівець-історик у тлумаченні Євангелія. Але багато особливостей Православ'я здаються мені як мінімум дивними і я вважав за необхідне про це розповісти.