Було велике піднесення

Було велике піднесення, яке не забудеться ніколи, тому що це була велика ідея, за здійснення якої ми, моэ покоління, тільки починали боротися. 

    Ми були готові до цього морально. Ланцюг 1990-го свою місію виконав -- у тому, що Україна таки стала незалежною державою, а натомість як втілюються ці ідеї вже в незалежній державі – це вже інше питання. 

   Для цього, для створення й становлення держави, був потрібен час. Навіть тепер, коли ми переконалися у  тому, що й війна ще нашу націю не зцементувала як слід, той 1990 -й рік згадується зі світлими почуттями вселенської НАДІЇ...  Бо коли народ живе три з половиною століття під чиїмось диктатом, погодьтеся, це приглушує національну свідомість і національний розвиток.

Тоді я працював у муніципальній газеті «Полтавський вісник». І приєднався до Народного руху, хоча тоді журналістів там ще не було. Це було доволі ризиковано, бо невідомо було, куди це все вирулить. Напередодні ми, полтавські рухівці, вирішили, що треба брати участь і їхати в Київ.

 І от розпочалося... Я стояв біля Володимирського собору. Акція призначалася на 12 годину,  а ми прийшли трохи раніше і стояли на відстані 50 метрів один від одного. І у мене зародилися сумніви: чи відбудеться акція взагалі. За п’ять хвилин до дванадцятої – на вулиці багато перехожих, але в ланцюг ніхто не стає. Але люди потроху почали підходити – ми вже стояли доволі щільно, і потім формувалася навіть друга шеренга, бо не вистачало місця. 

    Дивовижно, що поруч зі мною стояли наш університетський викладач, професор Анатолій Погрібний і ще, трохи далі у ланцюгу був народний артист України, співак Національної опери Анатолій Мокренко, которого я трохи знав особисто.

   Через дейкий час потім, коли все скінчилося, один мій знайомий естонець надіслав мені газету: естонці написали там про українську Акцію  Злуки такими словами:«Слон злетів». Це був республіканський журнал "Райдуга " й він мав виражену антирадянську спрямованість. Але все ж таки доволі небагато наших друзів- прибалтів --- естонців, литовців та латищів, -- навіть тоді уявили велич здійсненого українцями!

 Тобто в їхній уяві це теж було щось фантастичне. Тобто, хоча перед тим в країнаїх Балтії пройшла аналогічна антирадянська акція, все ж таки ніхто в Європі не очікував такої кількості учасників у  заході,  котрий провели всього лише через кілька місяців українці... Тоді, зважте,  не було Інтернету і тим паче соцмереж. Акція минула без провокацій, міліція поводила себе дуже коректно, бо було очевидно, що процес пішов і зупинити його неможливо.

Анатолій Мокренко, оперний співак (ці рядки я знайшов в Інтернеті, коли йшло обговорення  історичної події 1990-го року):

""Ми виступали за незалежну Україну. Я пам’ятаю це загальне внутрішнє збудження і бажання якось змінити ситуацію. Я добре знаю історію і давно її вважав своїм хобі. І це було не під чиєюсь агітацією, а абсолютно свідомо, тому що вважаю, що кожен народ має бути незалежним.

    Було велике піднесення, яке не забудеться ніколи, тому що це – велика ідея, за здійснення якої ми тільки починали боротися. Це було простіше, ніж здається зараз, тому що ми були готові до цього. Ланцюг свою місію виконав у тому, що Україна таки стала незалежною державою, натомість як втілюються ці ідеї вже в незалежній державі – це вже інше питання. Для цього потрібен  надзвичайно значний час".