Прикордонна країна (Bourdercountry)

      Ми почнемо покищо розглядати два виклики (з трьох, як на мою думку, найнебезпечніших) для людства, які окреслилися з початком російсько-української війни 2022-23 років.
    Найбільша небезпека полягає в тому, що світ «втомився» від пристрастей, пов'язаних із цим військовим конфліктом у центрі Європи. І якщо для українців навіть самі словосполучення «військовий конфлікт» чи «спеціальна операція» блюзнірські (в Україні продовжують говорити лише про ВІЙНУ), – то більшість наших симпатиків саме так означає те, що відбувається. "Конфлікт..." 

   Як і всі події та процеси, навіть дуже небезпечні для спокійного західного суспільства, війна в Україні вже перейшла в якусь латентну фазу. І поки росіяни продовжують обстрілювати українські міста «високоточними ракетами» і це щодня призводить до нових жертв серед мирного населення, Західний світ живе своїм розміреним і звичним життям! 

А громадяни цього світу вже починають все сильніше під'юджувати своїх політиків – мовляв, чи не надто вони добросерді й чи не час згорнути військову допомогу українцям у їхньому кровопролитті з росіянами?
     Ця тема вже досить обговорювана у ЗМІ, і я до неї вже не повертатимуся докладно. Так само, як і до другої теми: чи небезпечно постачати українцям далекобійну зброю та літаки, і чи не викличе це ескалацію конфлікту? Аж до ядерного удару Росії?
     Втім, цьому другому небезпечному виклику сучасності я присвятю ще кілька абзаців.
 

                                                        • * * * *
    

   Численні заяви західних політиків щодо загрози росіян, нібито здатних застосувати (для початку) тактичну ядерну зброю безпідставні, – причому самі політики це розуміють, але їхня балаканина та крики про можливість ядерного удару лише посилюються.
    Мовляв, тільки приймемо Україну в НАТО – росіяни одразу ж і вдарять…
    Мовляв, варто лише на кілька кілометрів (метрів) подовжити радіус дії українцям ракет і снарядів, що надаються Заходом – і росіяни вдарять…
    Мовляв, варто українцям знищити Кримський міст – і росіяни вдарять.
     

   Насправді ж, за всієї своєї тупоголовості та безмозкості, за всієї нестримної агресивності, у росіян вистачить їхньої вродженої кмітливості збагнути: будь-яке застосування ядерних ракет і снарядів з їхнього боку призведе до смертельної катастрофи на всьому континенті і самим росіянам від неї дістанеться найбільше. 

     Жити всім хочеться та інстинкт самозбереження нації у громадян РФ ще не атрофувався.
      Путін навіть за умови, якщо Україну раптом різко приймуть до НАТО, ядерну зброю застосувати не наважиться. Російські військові агресори вже достатньо переконалися і в перевазі західних військових технологій над їх, і в суто армійській перевазі українських військових над російськими.
     Зате і «втома від війни» (навіть метал «втомлюється») і риторика про можливі «ядерні ризики» – ці дві небезпеки наростатимуть. Перша – зрозуміло чому. Але й друга, хоча політики з обох боків барикади не вірять у можливість світової ядерної катастрофи, – також збільшуватиметься. Можете вважати це моїми першими прогнозами.
      

    Розмови про застосування Путіним ядерної палиці будуть дуже настирливими, бо насправді за ними стоять важливі чинники світової економіки.
     Я вже говорив про це: розвинені країни світу жорстко конкурують, і нова війна в Європі може переважити шальки на користь когось із конкурентів. Тому війну свідомо затягують і українцям не дають нормального та достатнього озброєння, щоб ми швидше цю всю бодягу закінчили.
     Україні «пощастило» спочатку з її географічним розташуванням. Ми є центром Європи. Але при цьому наша країна багато століть залишалася хіба що «прикордонною» державою (територією), яка досить спокусливо завоювати і використовувати її людей і природні ресурси, але й у той же час українці, втративши свою супердержаву Київську Русь, опинилися на якихось задвірках цивілізації. 

    Ми – чорна діра у цивілізації Європи. Нас триста років тому остаточно поневолила Імперія Зла, сусідня країна, яка навіть самоназву вкрала в українців, Русь стала Росією… Ці триста років були періодами стагнації та деградації мого народу під «братським» та огидно цинічним та жорстоким ярмом сусіднього слов'янського царства.
     Нещодавно мені попався для перегляду голлівудський фільм «Прикордонне місто (Bordertown)» з Антоніо Бандерасом та Анжелікою Джолі у головних ролях. Суть фільму в тому, що якесь мексиканський місто на кордоні зі Сполученими Штатами виявляється заручником потужної економічно-політичної гри. У «Бордертауні» відбувалися моторошні речі, розгул злочинності досяг тієї межі, тієї межі, що місцеві жителі всерйоз стали говорити: в їхньому місті оселився сам диявол! А дияволом виявився лише... розвинений капіталізм!

розвинений капіталізм!
      Йому начхати було і на людські долі, і на самі життя. І закони демократичного суспільства, і конституція, і суди – все йому байдуже! Громадяни США гидливо відбрикувались від зойків про допомогу мексиканців. А самі мексиканці... вони були безпорадні перед шкурними інтересами міжнародних корпорацій та картелів.
    Щось подібне відбувається і з "прикордонною" Україною.
     Я навіть можу провести ще одну аналогію: щось подібне відбувається сьогодні у моєму рідному містечку, місті дитинства Вовчанську (Харківська область). Цей населений пункт із тридцятьма тисячами мешканців першого ж дня війни потрапив в окупацію до рашистів. Його навіть не намагалися відстояти… Не вистачило військових сил чи це був такий стратегічний план – не знаю досі. Але через деякий час Вовчанськ став знову українським.
       

     Але й зараз немає в ньому спокою та миру: зі слів моєї кузини Ірочки, яка там живе майже все життя, Вовчанськ обстрілюють з російського боку щодня. Сенсу в цих обстрілах ніхто з місцевих не бачить і не розуміє… Усі інфраструктури та промислові підприємства й так уже зруйновані. У місті немає концентрації якихось українських військових підрозділів. Навіщо росіянам витрачати нею боєприпаси? Чому вони щодня тримають наших людей під прицілом та під мінометно-снарядним градом? А томущо... похрену... Логіки у цій війні взагалі мало, практично ні логіки немає, ні простої та переконливої мотивації.
     Не має адекватної реакції і в діях дружніх Україні ЄС та США. Адже в «прикордонну Україну» вторгся агресор – але світовій спільноті цей факт теж майже байдужий.

    Збожеволілий від власного нахабства агресор у дані, нещодавні вже дні серпня, почав загрожувати Польщі та країнам Балтії, мовляв, і вас дістану!
     

     Яка ж реакція світової спільноти? Днями закінчився ще один міжнародний миротворчий хурал у Саудівській Аравії. У Джедду на нього приїхали взяти участь дипломати понад 40 країн. Українські офіційні особи говорили журналістам про передбачуваний «розподіл відповідальності» між країнами, про майбутню мирну домовленість між РФ та Україною. Але нажаль! Припинення війни не потрібне нікому, окрім українців. Наша «формули світу» не спрацювала і цього разу.
        І хоча глава МЗС України Дмитро Кулеба вже вкотре говорив про «історичну перемогу» – тому тільки, що в саудівському форумі взяв нібито діяльну участь Китай, – але мені більше доводиться погодитися з формулюванням підсумків форуму відомого політолога-коментатора Юрія Швеця. Він сказав: все звелося до мультяшного взаємного побажання кота Леопольда, – «хлопці, давайте жити дружно»… Все надто абстрактно. І все безглуздо.
      Доводиться знову констатувати: миттєві економічні інтереси для політиків (від яких залежить багато чого) і тим більше для олігархів та великого капіталу – понад завтра світової цивілізації, її реальної стабільності та процвітання.
       Як переламати чи змінити напрямок вектора такого розвитку подій? Свої рецепти висловлю пізніше.
      

     Зараз – про третій чинник, який може призвести до світової катастрофи. Цей фактор міститься у самій «прикордонній країні». І про це теж світові ЗМІ якщо й говорять, то недостатньо часто і виразно.
      Українська нестабільність і загроза миру полягає не тільки в тому, що в країні розташовані п'ять АЕС (дві з них не діють, але вистачить і трьох…). У нас, як показали півтора роки війни, багато слабких місць і в економіці, і в суспільстві. . Йдеться не тільки і не стільки про горезвісну корумпованість цього нашого соціуму… Хоча і це явище не можу обійти, не згадавши останній викритий скандал, – правда, в термінах він досить віддалений від сьогоднішніх подій, але досить промовистий.
       В українських ЗМІ жваво обговорюють «газову угоду», яку українські чиновники уклали з російськими чиновниками, обмінявши значну частину українського військового арсеналу замість сплати газової заборгованості. До переліку озброєння, переданого РФ 1999 року, входили стратегічні бомбардувальники та пів тисячі крилатих ракет. Якщо взяти для наочності вартість лише одного з восьми літаків, Ту-160 (а росія отримала ще й три Ту-95М), то вона в період нульових років становила близько 250 млн. доларів.
        І це якраз сума «погашеного боргу» за отриманий Україною російський газ, – але вона була в підсумку разів у сорок-п'ятдесят менша від загальної вартості переданого нашим урядом (прем'єром був Валерій Пустовойтенко) російському уряду (прем'єр Володимир Путін) важливого стратегічного озброєння!
      Екс-президент Латвії Вайра Віке-Фрейберг про ті часи і про ту «доленосну» подію висловилася дуже однозначно і образно: «Українці продали душу дияволу за російський газ»…
                                   * * * *
      Напевно, багато чиновників з українського боку отримали відкати за такий вигідний для росіян «бізнес». Валерій Пустовойтенко, людина, яка опинилася в центрі цієї події, досі жива-здорова. Але про нього чомусь найменше йдеться в коментарях до забутого геть-чисто корупційного скандалу кінця 90-х… Зате в пресі всіляко обігруються факти: вже в році
2023-го багато з подарованих росії (фактично відданих за безцінь) ракет прилетіли на українську землю і трощать наші міста та села. Журналісти розкопали інформацію та публікують фото уламків тих самих ракет із автентичними номерами…
      Проти екс-прем'єра Пустовойтенко, хоч би вже зараз (і хоча б проти нього), треба було б відкривати кримінальну справу! Але про це і наша преса, і наші силові структури мовчать.

     Закінчення буде