Розмір тексту

Спогад про Даценка...Того, хто пройшов крізь вогонь

Через 60 років після "смерті" українського героя з Диканьки Івана Даценка я ще сподівався знайти його живогоу Канаді, а перед тим стрівся з вождем племені мескуоків Дональдом Ванатії


У травні 2002 року я полетів в США в службове відрядження, яка безпосередньо не була пов'язана з пошуками Даценко (в тому форматі, в якому мені фінансували цю поїздку). За офіційними даними Даценко досі вважається зниклим безвісти 

Це сталося 19 квітня 1944-го .
Потім. багато пізніше жителі Чернечого яру, села, де народився герой, мали намір  встановити пам'ятник, а також назвати ім'ям Івана Даценка одну з вулиць або перейменувати на його честь саме село.
  Однак ні перейменування села на честь Даценко, ні установки бронзового бюста Героя на його батьківщині (як це прийнято було робити за часів СРСР) не відбулося. З вищих ешелонів влади прийшла відмова. 

   Причини цієї відмови невідомі, їх не пояснили.
Але коли мені про цей дивний факт повідомила племінниця Даценко, Ольга Василівна Рубан, я звичайно ж майже вже увірував в легендарну історію про героя льотчика-вождя індіанців!
 

... Однією з головних цілей свого місячного перебування за океаном я собі поставив поїздку в Канаду-щоб на місці розібратися що і як! У тодішнього міського голови Анатолія Кукоби попросив грошей на поїздку (таким чином, знайшов як би і спонсора). Але з потрібної суми Кукоба велів дати зовсім небагато грошей. . Тобто, на пошуки слідів Даценко в Монреалі - тому як в мої відрядження ця додаткова мета не вписувалася — у мене був мізер коштів, десь третя частина необхідної суми.
І ось я в США. Поруч з невеликим містечком Ньютон, де я влаштувався на час стажування, доля звела мене з вождем місцевого племені аборигенів-індіанців Дональдом Ванатії.
---------------------
Про аборигенів мескуоків


З індіанцями я познайомився в штаті Айова, - найбільше здивувала їх нелюбезность і невластива американцям в цілому неусміхливість. Вони цей похмурий і відсторонений вигляд мають все при спілкуванні з незнайомцями мають, як виявилося, з і всіма "блідолицими".
Це-маска, що надівається індіанцем при вигляді всіх білих...

 Правда, на відміну від банального і усміхненого "Хаудуюду", яким самі блідолиці співгромадяни-американці тільки частіше дратують аборигенів, мені було що сказати і про що розпитати мескуоков. Оскільки я розшукував в Америці сліди свого, зниклого ще минулої війни, співвітчизника, льотчика-героя Івана Даценка, уродженця села, то індіанці охоче йшли мені назустріч.
Отже, я потрапив в містечко (не резервацію!) мескуоков, і один з індіанців, простий перехожий з вулиці, навіть пожертвував своїми поточними справами заради мого прохання. Після годинних пошуків по мобільному і по інших каналах, іменованим в народі «індіанської поштою», перехожий мене представив... самому вождю племені (велика честь і довіра!). Вождя звали Дональдом Ванатії, що означає "З роду ведмедів".
Містер Дональд був чоловіком років шістдесяти, комунікабельним, цілком інтелігентного європейського вигляду... Як з'ясувалося пізніше, Містер Дональд свого часу закінчив Колумбійський університет за спеціальністю "картографія". 

Він був людиною дійсно чемною, дуже схвилювався і перейнявся розказаною мною історією! Дональд не тільки співчутливо поставився до моєї місії, але й пообіцяв свою допомогу в пошуках.
Але тут порушу поки хронологію розповіді-пора вже хоч пунктирно викласти історію Івана Даценко, Героя минулої великої війни.
-------------------
Племінниці Івана Івановича Ольга Рубан розповіла мені про подробиці його військової біографії:
- Мій дядько закінчив Чкаловську військово-авіаційну школу льотчиків, і вже в 1940 році його призначають в стройову частину. Війну він зустрів умілим і досвідченим пілотом. Це були перші, найстрашніші дні осені 1941-го. Він літав на важких бомбардувальниках. І одного разу за відмінну службу начальство навіть відпустило його на побивку додому - хоча час був важкий і становище на фронтах критичне... 

--  Що ж стосується обставини його загибелі, то, за свідченням його бойового побратима, Героя Радянського Союзу Олексія Кота, дядин літак, який скинув освітлювальні бомби, спіймали на «мушку» зенітки під Львовом. Зенітки ці начебто сказилися (за розповідями вцілілого друга Даценко), і раптом – літак його вибухнув.
Моя мама, Дарина Іванівна, рідна сестра Івана Даценко, потім війни намагалася знайти брата, бо не вірила в його смерть. Адже нам не приходила похоронка. У виписці з наказу Головного управління кадрів говорилося, що гвардії капітан Даценко не повернувся з бойового завдання. І все. Тому і тоді була надія, що він живий.
Знайшлися очевидці, які стверджували, що на місці падіння літака на дереві висів парашут. Виходить, дядько мій міг встигнути ним скористатися?
* * * *
І ось пройшли роки. На міжнародній виставці" Експо-67", канадиці гостинно приймав усіх наших туристів (а їх за півроку було кілька сотень) під час їхнього турне країною. У селищі-резервації індіанців під Монреалем, туристові політичну частину делегації - і серед них відомого танцюриста Махмуда Есамбаєва (з нього почалася ця історія) - вразило і те, що вождь племені побіжно, без акценту говорив по-російськи і по-українськи!
 

Вождь червоношкірих насправді видавав себе... за українця.
Але чому ж після 1967-го, після всесвітньої виставки, сліди вождя проникаючого дерева губляться в канадській тайзі?
Є всі підстави думати, що" наш білий вождь " потрапив тоді, майже сорок років тому, в поле зору всюдисущого і всемогутнього КДБ, - і що саме цей момент його життя істотно вплинув на подальший розвиток подій.
Про ту частину загадкової історії, де йдеться про достовірний "наїзд" на індіанського вождя радянської спецслужби, розповідав мені також один мій старий знайомий.
Полтавець Віктор Вінцентик, коли я з ним говорив на цю тему, був уже на пенсії. В органах КДБ Віктор Юрійович дослужився за радянських часів до звання полковника контррозвідки. Віктор Юрійович абсолютно переконаний, що з "вождем ірокезів" на прізвище Даценко мали контакти агенти Державного комітету безпеки СРСР. Він вважає також, що Івана Івановича навіть могли спробувати завербувати. Адже його особистість на той час мала неабияку вагу в діаспорі українців і у місцевих аборигенів-індіанців.
 

Мені Віктор Юрійович називав навіть прізвище полковника С., який у Монреалі, на Всесвітній виставці "Експо-67", керував діями агентів спецслужби. Але полковник той пішов вже у відставку і давно помер... А з тими агентами, які багато років тому працювали в Канаді, навіть і сьогодні зустрітися і поговорити навряд чи пощастить, оскільки ці люди можуть працювати в спецслужбі Росії і донині.
Кілька слів про людей племені мескуоків, з якими я контактував в штаті Айова, маючи реальну надію вийти на слід "українського ірокеза".
 

У мескуоків в ХХІ столітті, як і в попередні століття, панує суспільний лад, який Європейські філософи-утопісти мріяли досягти як Царства Божого на землі, тобто - комунізм. Також органічною рисою індіанської цивілізації Північного Американського континенту є обожнювання природи. Вони вірять у переміщення душ від людей до тварин. У той же час вони непогано вписалися в сучасний уклад життя.
Дональд Ванатії, наприклад, як юридична особа, володіє  казино, - але доходи від цього казино мескуокі і їх вождь ділять порівну між собою, причому Дональд не виділяє тут свій статус в племінної ієрархії. Я в зв'язку з цим фактом можу припустити, що Іван Даценко, як людина (подібно освіченому Дональду) теж досить грамотний і, по-сучасному сказати б, - просунутий, допоміг ірокезам обгрунтувати туристичний Центр. Етнографічне "селище" з вігвамами... Музей побуту індіанців... Завдяки Даценко (є насправді факти, побічно підтверджують цю версію) плем'я стало процвітати. І вдячні ірокези присвоїли українцю звання "почесного вождя", адже насправді білий прибулець в цих краях аж ніяк не міг стати реальним вождем - тільки по крові...
---------------------
Повернуся в рік 2002-й.
Дональд погодився дати інтерв'ю перед телекамерою (взагалі-то індіанці і досі уникають довірчих контактів з білими). Вождь розповів спочатку про себе, про те, як воював у Кореї в 1952-1953 роках, як ледь там не загинув... Потім, після тих страшних подій, він став матросом і плавав уздовж східних кордонів СРСР і берегів Аляски. Без особливих складнощів Дональд вступив до Колумбійського університету. Там він захопився історією індіанських племен і був дуже здивований тим, що інформація на цю тему була "закритою" для самих аборигенів. Він хотів стати картографом і паралельно мимоволі вліз у політику. Навіть обертався у вищих ешелонах влади.
В кінці наших розмов і тривалого спілкування Дональд поспілкувався мені включити і використовувати всі свої можливості і зв'язки, щоб допомогти в пошуках канадського вождя. Я ж все-таки не наважився добиратися до Канади самостійно. Оскільки часи були смутні, після теракту 2001 року в Нью-Йорку кордон з Канадою була закрита... 
- *****

Мабуть, ми,  українці  більш наближені ментально до аборигенів США і Канади, ніж до їх колонізаторів, підкорювачів індіанської цивілізації з Європи. Тим же англійцям, іспанцям, французам... Історія " українського ірокеза "свідчить не лише про романтичну привабливість образу" нашого вождя", а й про дещо інше. Про спорідненість душ наших народів, про близькість історичних доль. Обидві нації одного разу випробували на собі найжорстокіший геноцид з боку окупантів, обидві були і залишаються войовничі і горді. Наші народи дійсно близькі: навіть в найжорстокіших умовах асиміляції ми намагаємося зберегти національну ідентичність.
* * *
Ще одне свідчення.
Володимир Михайлович Семенов працював радником радянського посольства якраз в ті роки (1962-1968), коли радянські туристи активно спілкувалися з дивним вождем ірокезів.
Він каже: "історія Івана Даценка мене буквально вразила, але вона не здається мені фантастичною, навпаки - вона може бути повністю достовірною.
Я прекрасно пам'ятаю приліт в Монреаль численної радянської делегації. До резервації нашу делегацію супроводжував тодішній посол СРСР у Канаді Іван Фадійович Шпедько. Сам я займався організаційними питаннями, тому в резервацію не поїхав.
Посол Шпедько, до речі, теж був українцем і спеціально для походу в резервацію взяв у подарунок пляшку горілки, (горілку цю зберігав для особливо урочистих випадків). Шпедько повернувся з резервації у великому збудженні. Він розповів буквально наступне: "Коли я передав суворому вождю племені горілку, він змінився на обличчі, а сам заговорив зі мною по-українськи.
Я був здивований: треба ж було хохлу затесатися в плем'я індіанців, та ще стати вождем..."Імені вождя посол мені не називав, та й подробиць, як українець потрапив в плем'я аборигенів) - теж".
 

Закінчення:

 уже в наші дні, на жаль дні тяжких випробувань для нашого народу, у січні київськи актор і виконавець ролі Івана Додоки (прообраза І. Даценка). Фільм називається  "Тойхтопройшовкрізьвогонь"... Актор Дмитро Линартович дістав тяжке поранення на фронті.  Він вижив й уже під час того як йому надавали мед. допомогу предавав привіт своїм прихильникам і друзям. Слава Героям! Вони  -- безсмертні!


-------------------------------------

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

166
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему