Розмір тексту

Великому князівству литовському українці мають завдячити: нас єднають не тільки війни...

Коли йдеться про утвердження нашої державності не гріх зазирнути в її корені

  Уроки литовської... Мови... Культури... Історії...

   Для мене, як для українського журналіста, котрий живе в Литві лише кілька років (мовою тутешнею, дуже складною, за такий час сповна не оволодієш) цікаво поділитися передусім своїми знаннями литовської культури, історії, традицій та звичаїв. Адже більшість з колишніх «совків» або сьогодняшніх туристів легко плутають столицю Литви Вільнюс з латвійської Ригою Але ось мені за цей час стало зрозуміло, що литовський народ, носій такого великої та історії, займає в європейському просторі свою добре освоєну, і значну нішу. Вагому. Не прохідну й епізодичну. І от ми, українці (хоча кажуть що в Литві наших співгромадян всього 20 тисяч), посідаємо в сучасній історії Європи, оразом із Литвою -- якщо  вже сказати величнимий пафосними словами, --  чільне місце.

Цікавим був би невеликий екскурс у минуле. Ці дані, котрі я накопав, усім доступні, але вони заховані десь у середині пошуковця «Гугл», тому вам буде насправді цікаво…

  На початку ХV століття Велике князівство Литовське ВКЛ (надалі така абревіатура) було найбільшою державою в Європі, що на дві третини складалося з земель колишньої Київської Русі.

    Населення ВКЛ було близько 2,5 мільйонів, – проти кількох сотень тисяч русичів, які залишились на територіях нашої Правітчизни. Колишні київські князівства у 13-14-х століттях цілком контролювала Орда. Потім, після тривалої борні, литовці, спільно з поляками й русичами відкинули монголів на Схід.

  Тому Велике князівство Литви цілком могло вважатись спадкоємницею Київської Русі. Чому ж у нас інші звичні асоціації щодо Литви відрізняються від щойно наведених фактів? Справа у тому, що аж до ХХ століття в популярних журналах Російської імперії литовські правителі зображувались в обладунках західноєвропейських лицарів. Саме з допомогою таких образів підтримувався міф про насильницьку окупацію Західної Русі європейськими феодалами. Однак історія зберегла щоденник реального лицаря, графа Конрада фон Кібурга, що свідчить про інше. 

 Ось цитата. "Русские письмена и русский язык были приняты при дворах княжеских с тех пор, как ученые русины, выгнанные татарами из-за Днепра, перенесли свои научные познания в Литву" . Отже і абетку, й основи правового суспільства у вигляді зведень Законів прийшли в Литву з України-Руси.

    Ці правові норми, які були започатковані ще зі збірки законів Ярослава Мудрого (так звана «Руська Правда», у створенні якої брав участь й Володимир Мономах) органічно поєднувались з кодексом загальноєвропейського феодального права. Граф Кіборг писав про це: В обществе этом все равны. Хвала литовцам, что они сохраняют это христианско-рыцарское равенство. Щоправда, значно пізніше литовці нам «відплатили» подібним: в основу цивільного кодексу України козацької доби лягли саме витяги з Цивільного кодексу Князівства Литовського…

   Але це вже буде розмова й тема для фахівців.

    Я ж хотів би для початкум показати й довести: наші культури давно вже «співпрацювали», існувало реальне й потужне взаємопроникнення! Цим треба дорожити. Це треба розвивати.

   В деяких наступних випусках цих нотаток,  ознайомлю вас з цікавинками історії Литви й фактами взаємопроникнення двох наших культур. 

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

133
Останні публікації:
}

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему