Баніоніс. Заповіт нащадкам

 Преамбула. За актором я зустрівся у березні 2014. Мабуть це інтерв'ю було з останніх. У вересні цього ж року Баніоніс помер

– У фільмі «Бережись автомобіля» кіноглядачі вперше, але і в останнє теж… чули ваш голос. Потім голос дублювали. Замість нього ми чули акторів інших, то Заманського, то Дем'яненко ... Чи не було вам прикро, що люди з ваших уст чули голос «Шурика»?

–Мені це не дуже заважало в моїй кар'єрі. Я задоволений дубляжем... Особливо тим, який робив Олександр Дем’яненко. У мене литовський акцент відчутний… До речі! Ви дуже добре говорите російською. Ви дійсно українець?

Репліка автора. Здається, він таки повірив, що моє «г» дійсно звучить по-українськи... І, до речі, литовський акцент самого Донатаса Юозовіча насправді майже не помітний. Мені особисто дивно, що його давали у всіх фільмах з дубляжем. Може, чогось тут, якихось тонкощів не розумію?

– Ще кілька слів про ваші перші фільми. У Жалакявічуса вам вільно і органічно було грати тому, що, як ви сказали раніше ...

- Тому, що я пережив всі ці моторошні пристрасті, і я знаю, я сам бачив, як боролися партизани з радянськими окупаційними військами, відстоюючи нашу незалежність.

– І ще вернімося до епізоду, де ви грали ксьондза, в парі зі «злодієм», Інокентієм Смоктуновським… Ви навчилися чомусь у тоді вже знаменитого актора?

–Для мене Смоктуновський авторитет. Але...  Може, це Смоктуновський у мене тоді вчився? Адже мені було сорок тоді. Як і йому.

  Репліка автора. Про головного режисера і його Вчителя артистичної професії, литовця Юозаса Мільтініса Донатас говорив так: «... він вчив нас, що в житті ми звичайні люди, а на сцені повинні повністю вжитися в потрібний образ, віддати себе без залишку. З огляду на те, що я прийшов до театру в 17 років і в таких умовах вчився і працював як мінімум 8-10 років, то така школа наклала відбиток на всю мою подальшу акторську кар’єру»

–Ви працювали з такими метрами кінорежисури як Михайло Швейцер, Конрад Вольф, Григорій Козинцев...  Хто вам близький в професійному розумінні кіномистецтва? Може, той же Сава Куліш, з яким ви працювали над «Мертвим сезоном» ?

–Сава Куліш тоді був дебютантом. А в мене був десятирічний вже досвід в кіно. Втім, дійсно, Сава найбільш близький мені по духу, як людина. Ми з ним задумали навіть продовження «Мертвого сезону». Але він раптово помер.

–       Може, ви відчули ще вплив такого генія світового кіно яким був ще Андрій Тарковський? Його фантастичний «Солярис» наробив шуму і призвів до багатьох дискусій. 

–       З Андрієм Тарковським була дійсно цікава творча робота. Але я далеко не всім в ній залишився задоволений. Я намагався грати по-своєму. Тарковський дуже авторитарний був з акторами.  Ви ж читали сам роман Станіслава Лема? Так ось: у Лема філософія роману «Соляріса» і поведінка його головного героя перебувають в іншій трохи площині, ніж трактував Тарковський.

Репліка автора. Зі ЗМІ цитую: «У Баніоніса дійсно складним було відношення до фільму« Солярис »,  де він зіграв головну роль. Образ Кріса Кельвіна йому доводилося «ліпити» в рамках, жорстко окреслених деспотичної і геніальної режисурою ».

– Останнім фільмом, в якому ви знялися, був, якщо не помиляюся, «Каунаський блюз»?

–Ні. То був «Тадас Блінда». Литовська класика. Це було в 2010-му (рік зйомок), коли я грав там невелику за часом дії, але значну роль російського генерала Муравйова. Точніше, генерал-губернатора. І ще у нас в Литві його називають «вішателем» ...

–Мені дуже сумно констатувати, але вас все рідше бачимо на екранах. Тобто, в нових ролях. Зрозуміло, зрозуміло, що вік ...

–Мені були ще й після «Тадаса» творчі пропозиції. Пропонують, і навіть дуже багато, зніматися, на всі фестивалі запрошують, ось і з США пропонували недавно роль у фільмі.  Я не погодився. Я взагалі став сиднем, мені давно не хочеться кудись їхати, ночувати в готелях…

   Ремарка автора. Деякі біографічні дані актора. Про батька трохи вище було сказано. Він вже було емігрував до Бразилії, рятуючись від більшовизму… З приходом радянської влади тесть Донатаса, у якого була своя земля, був заарештований як кулак. Така ж доля спіткала і одного з її братів. Статус дочки «ворога народу» мала дружина Донатаса Она. Она втратила цей статус, тільки вийшовши заміж. Вже після здобуття Литвою в 1990 році незалежності Она і Донатас отримали частину націоналізованої раніше землі її батька (на ній тепер у них будинок). Вони прожили разом 60 років. Старший їхній син Егідіюс став відомим в Литві істориком, він рано помер від раку. Молодший, Раймундас, закінчив ВДІК (навчався у відомого режисера Тетяни Ліознової) і сам став режисером. У Донатаса Баніоніса три внучки і один внук. Дружина померла в 2007 році.

–      -- Яку Вищу мудрість ви хотіли б заповідати нащадкам?

–   Людині треба до кінця, до останніх днів, відпущених йому Богом, зберігати радість життя, адже це також і запорука продовження життя людей, що його оточують!