Кінець 90-х. У Полтаві й інших містах країни ще вмирали "діти Чорнобиля"

Добрі люди є повсюди у світі. На них усе й тримається. І про них інколи справді хочеться говорити з трьома знаками оклику… Історія, котру розповім нижче, і зворушлива, і трагічна. У Полтаву з італійського містечка Сестри Лаванти повертався юний пацієнт тамтешньої клініки.  Італійські медики буквально вирвали 17-річного Володю з лабетів смерті! Передував поверненню юнака додому лист, котрий одержали його рідні.

На тому листі (заголовок був -- Vova torno a casa!-- ВОЛОДЯ ПОВЕРТАЄТЬСЯ!) дата і час відправлення:14 червня 2003-го. А до цього, до цієї миті радості минули дев’ять місяців складного лікування в одній із найкращих гематологічних клінік Італії.

Розповідає батько Володі, полтавський лікар-стоматолог, Валерій Володимирович Бондаренко:

– Мої обидва сини, Руслан і Вова, перед тим двічі побували в Італії. Це – по лінії «Союза Чорнобиль». Адже я сам – ліквідатор аварії, через перебуванню у «зоні» одержав серйозні проблеми із здоров’ям і третю групу інвалідності… Але ніхто з нас, у нашій сім’ї не думав, що моє «ліквідаторське минуле» обернеться такими лихими наслідками, вдарить по дітях. Бо обидва хлопці росли здоровими. А Володя ще й інтенсивно займався спортом. Він уже тоді, на момент захворювання, мав високий розряд по одному з видів східних єдиноборств – і якою ще може бути ілюстрація його фізичної форми: хлопець міг віджатися від підлоги 200 разів!

Батько Вови говорить про це з явною гордістю, він пишається обома синами (у меншого, 14-літнього Руслана свій талант: він може із метало брухту скласти… мотоцикл!) Але от про подальші події Валерію Володимировичу розповідати важче:

– Хвороба проявилася несподівано і гостро. Як сніг на голову. Навіть як лікар, я не одразу осягнув, що це аж надто серйозно… Володя  поїхав на оздоровлення в Крим, путівка була гарною і спочатку йому відпочивалося там дуже добре. Це була Феодосія, липень минулого року. Аж раптом він телефонує: почуваю, мовляв, себе зле!

-- Ми перервали санаторне лікування і син повернувся у Полтаву. Спочатку самопочуття налагодилось. А потім – знову погіршення. Зробили аналіз крові. Він показав лейкемію. Ракових клітин, так званих бластів, у крові було вже 78 відсотків. Майже одразу, що називається, нас «пробило»: додзвонилися до Італії, до сім’ї, у якій двічі вже відпочивали мої хлопці.

Пан Лоренцо Тассано, батько того італійського сімейства, відгукнувся негайно.  Утім, це тільки одна із обставин котра посприяла подальшому успіху лікування. Адже воно виявилося тривалим і дуже дорогим.

У полтавського голови обласного осередку організації «Союз Чорнобиль» Віктора Шкурпели мені вдалося дізнатися про загальну суму, зібрану на лікування Вови Бондаренко в Італії – 250 тисяч євро. Віктор Павлович, котрий теж опікувався долею Володі, також розповів мені, що зібрані ці кошти були «усім італійським миром». Залучився до збирання грошей на порятунок українського хлопця навіть такий високий посадовець, як помічник міністра оборони Італії Лоренцо Форсієр. Зібрали гроші самі італійці. Люди загалом з середнього класу, й взагалі багато зі "спонсорів" самі були малозаможні. З українських багатіїв, нуворшів нашому хлопцю не допоміг ніхто.

Батько Валерій каже:
-- Встиг перед виїздом Володі і його мами до міста Сестри Лаванти зайти лише до Приватбанку.  Там щось так помнялися-помнялися… Обіцяли «відкрити безплатно» благодійний рахунок. Грошей одразу не пообіцяли жодних. То я полишив переговори. Зрозумів: уся надія тепер на наших італійських друзів та медиків з Генуезької клініки

А Володі тим часом стало зовсім зле. Коли Бондаренки приїхали до Києва, до італійського посольства, то в очікуванні  прийому консула хлопець уже не міг сидіти – він лежав на лавочці.

…В Італії його одразу повторно обслідували і з’ясували, що наші лікарі не зовсім точно поставили діагноз. Якби Вову у Києві лікували «не від того» різновиду лейкемії, то …

Валерій Бондаренко веде далі:

– Лікування було у два етапи. Спочатку провели чотири курси хіміотерапії. Це тривале і тяжке лікування. Після кожного прийому «хімії» у Вови була температура «сорок» – і вона могла триматися цілий тиждень. Я був сам цьому свідком, коли мене наприкінці минулого року запросили приїхати провідати сина (також коштом наших італійських друзів). Після «хімії» сину зробили пересадку кісткового мозку. Це нам сказали – уже для гарантії, щоб рецидив захворювання не повторився. Донор для пересадки був із Німеччини.

Володя Бондаренко:

– Люди в Італії дуже добрі, щирі і співчутливі. Я там з багатьма подружився. Лікарі висококваліфіковані, саме після цього мого життєвого епізоду я зробив і свій життєвий вибір. Буду лікарем.            

У місті Генуя, де розташована клініка гематології та онкології під назвою «Джанніна Газліні»  (та навіть в офіційних документах її називають просто Газліні). До речі, названо так клініку було її засновником-доктором  на честь його дочки. Котра тяжко хворіла лейкозом… Володя лікувався у клініці Газліні без малого дев’ять місяців. Тут лежать також і маленькі італійці, й діти та підлітки з інших країн. Юний полтавець познайомився тут і подружився і з українським хлопцем Максимом Ключиком, і з італійкою Ділеттою Нігро, й з багатьма іншими. Дуже зворушливим було прощання з лікарським персоналом і дітьми, які продовжили лікування.  Влаштувала його група волонтерів, котрих тут називають «Мікенвіш». Ці молоді (як правило) люди виступають у ролі добрих чарівників, котрі виповнюють дитячі бажання (власне, англізована назва «фірми» й означає приблизно наступне: «моє можливе бажання»).  Володі Бондаренку «мікенвіші» подарували  дорогу цифрову відеокамеру, і покатали на … гелікоптері!  Попереду начебто було ціле життя, значить, буде ще багато цікавого.

«Вова, повертається в Україну після 9 місяців лікування в Італії. Vova, oggі, torna іn Ucraіna dopo 9 mesі dі cure іn Іtalіa. Ми хочемо розділити з усіма ВАМИ радість цього моменту". Це такий лист одержали з Італії Бондаренки від тамтешніх лікарів.

* * *

Полтавський осередок Всеукраїнської асоціації «Союз Чорнобиль» дружить з Італією з 1995 року. На оздоровчих літніх канікулах у містечку Сестри Лаванти побували уже сотні дітей, причому, дехто – навіть неодноразово. За час цих дружніх візитів утворилися щирі і міцні стосунки між українськими й італійськими сім’ями. Те, що в Італії існують стільки доброчинних організацій, готових допомогти будь-кому – водночас і не новина, й це також не означає, що в самих італійців немає власних непростих і навіть нерозв’язних проблем. Існує безробіття. Існують хвороби, від яких не може вилікувати навіть й досконала тутешня медицина…

Через кілька місяців після лікування, котре усім нам (й мені теж, бо подружився із сім’єю Бондаренків) дало надію на краще, наступила криза. Володі треба було ще раз навідатися до клініки. Ми з його батьком проводжали його у цю поїздку до самого автобусу... Щиро вірили, що це будуть тільки профілактичні відвідини клініки. Що Володя скоро повернеться у Полтаву.  не повернувся. Через три місяці його не стало. Лікрі у містечку Сестри Лаванте зробили все можливе й неможливе. Але чорна чорнобильска доля виявилася сильніше за людей.  

ЗАМІСТЬ ПОСТСКРИПТУМУ

"Аварія вплинула на здоров'я та народжуваність. Діти, які були опромінені та мешкали в радіоактивно забруднених регіонах частіше мали рак щитоподібної залози, лейкемію, проблеми з фізичним розвитком та психікою. У народжених між 26 квітня 1986 року та 26 лютого 1987 року, опромінених внутрішньоутробно, виявляли більше захворювань нервової системи і психічних розладів. Народжуваність знизилася, збільшилася кількість ускладнень вагітності.

Лікарі пропонували жінкам робити аборти, проте не казали, що це пов'язано саме із радіацією".

(Цитата з порталу "Українська правда", 29 квітня ц.р.)