Великому литовському акторові 28 квітня цього року виповнилося б 95

Баніоніс тоді сказав мені «Я не думав під час зйомок комедії Рязанова про свого партнера Смоктуновського. Адже я був уже досвідченим актором. Я думав про підвищення свого статусу…

-А давайте далі все у хронологічній послідовності. Я підрахував, що свою театральну кар’єру ви розпочали 70 років тому. Потім почалася ваша кар`єра кіноактора, і це 50 років, тобто, можна тепер святкувати ювілей з моментувашого дебюту в кіно… Але як розпочати з театру... Правда, що однією з перших на сцені ви зіграли роль Павки Корчагіна («Як гартувалася сталь» М.Островського)?

–Так, це пам`ятаю добре. Зараз над цим образом і над цією книгою хтось сміється, але на самій-то справі – який був благородний, сміливий і сильнийгерой! Для мене він ідеальний!

–Питання по ходу: як ви зазвичай працюєте над роллю?

–Ну, як працюю? Так і працюю! Вживаюся в образ. Читаю книгу- першоджерело (якщо він є). Як мене вчив мій головний Учитель, Мільтініс.

–Вам щастило в театрі з ролями. Та й у кіно – теж…

– Ну, все зводити до везінню теж не можна... Все-таки я і актор хороший.

–На Всесоюзному фестивалі 1966-го року у вас, тобто у фільма, де ви зіграли головного героя «Ніхто не хотів помирати…» був крутий конкурент. Це кінострічка «Голова», в якому знявся Михайло Ульянов! Але перевагу журівіддало фільму литовця Жалакявічуса.

–Так, я знав Ульянова, чудовий актор, дійсно! 

– Так що, ймовірно, у вашому злеті «винувато» не одне лише везіння? Може, комусь в партійній Кремлівській еліті здалося вигідніше «пограти в демократію»: щоб народ побачив, що відбувалося в Литві в 40-е і 50-ті роки? 

Ремарка автора. Це питання було делікатно залишено без відповіді…

–Тоді давайте повернемося до порядку хронології. З чого все почалося? Ваша кар’єра актора…

– Почалося все в Каунасі, де я народився. Мій рідний дім в центрі, в Старому місті, недалеко від Ратуші. Бігав там хлопчиськом ... Потім було, ятак скажу, моє випадкове входження в світ театру! Хоча нічого випадкового по-справжньому не буває в житті, я ж ще в школі захоплювався цим - ходив вдрамгурток. Грав все, що не пропонували.

– Що саме, які ролі?– Ой, ось цього вже не пам`ятаю! Батько мій був простим ремісником, хотів, щоб і я пішов по його стопах. Але мені знову в юності пощастило: нашляху зустрівся чудовий режисер, корифей театрального мистецтва, Юоза Мільтініс. А потім мені ще раз дуже пощастило: я зустрів Вітаутаса Жалакявічуса, знаменитого згодом на весь Радянський Союз кінорежисера, івін мене запросив на першу роль в кіно.

– У театрі Паневежиса, де починали актором, кажуть що репертуар був «аполітичним». Це в 40-і роки… І відтоді на вас, на дебютанта, навісилиярлик: «працював при німцях».

– Так, ми дуже боялися більшовизму. Мій тато поїхав до Бразилії, емігрував ще в 30-х роках. Але потім він повернувся. А перед самою війною,за один тиждень по Литві пройшли масові арешти і депортації. Багато литовців навіть думали: якби прийшли німці, то не пустили б комуністів...Висилали моїх земляків сталіністи за три години. Вночі по місту їздили на вантажівках зі списками та забирали людей. Без суду, без пояснень. «У тебе,кажуть, дядя є ворог народу». Або щось подібне. 

Це був наказ Сталіна і була рознарядка виселити десятки, сотні тисяч. І виселяли.

– Ви не знаходите паралелей між тією громадянською, по суті своїй, війною, яку спровокувала радянська держава в Литві - з тією ситуацією громадянського протистояння, яке склалося зараз в Україні?------

-Необхідна ремарка. Нагадаю, що інтерв’ю відбулося на початку березня2014-го. Крим ще був українським…

–Я не цікавлюся політикою. Так, телевізор дивлюся, безумовно. Та не для того, щоб сидячи перед цим екраном, шукати новини політики.

–А які захоплення у вас в житті? Часу для дозвілля тепер досить, думаю.Знаю про вас, що ви любите гуляти на природі, захоплювалися риболовлею .

–Ну, який я рибалка тепер? Зараз взагалі досить рідко буваю на вулиці.

– У першому фільмі Жалакявічуса ви, волею режисера, грали людину, яка захищала радянську владу ...

– Так, але правильніше буде сказати, що мій герой боровся не за радянську владу. Просто – за своє життя в тій страшній ситуації. Я захищав в цій ролі,голови Вайткуса, зовсім не державу і не соціальну систему. Тому і образ цей не фальшивий.

– Ви потім, в наступному фільмі, знімалися у молодого Ельдара Рязанова, звідомими акторами Олегом Єфремовим, Анатолієм Папановим, Інокентієм Смоктуновським ... «СТЕРЕЖИСЯ АВТОМОБІЛЯ»… Геніальна комедія!

– Особливо мені приємно було, що поруч зі мною Смоктуновський. Що ви!Це так лестило мені! Адже він тоді вже був зіркою першої величини.

-–Як ви почувалися побіля нього, актора тоді вже європейського рівня?– Знаєте, я вже тоді сам був досвідчений актор. Практично все вмів. І якщовже говорити про Смоктуновського, то я не стільки думав тоді про нього, скільки про себе і про підвищення свого статусу.

– Знову хочу пригадати ваш дебют в кіно. Згадаю про те, що перший ваш успіх відбувся в Києві, де на фестивалі фільм Жалакявічуса посів першемісце. Отже, таке питання: що ви знаєте про українське кіно?

– Ну, Довженко, кінорежисера, точно знаю. Ще кілька фільмів тих років, якінабули резонансу і їх запам';ятали ... А так я мало знаю про Україну. Правда, одну з останніх наших робіт, постановку спектаклю «Зустріч» відносно недавно ми привозили до Києва. Нас дуже добре приймала українська публіка…

Закінчення буде