Історія старого фото
Газета, якій віддав майже 20 років життя, "Полтавський вісник", відзначала недавно свій ювілей. 30 років від заснування... Сайт газети надрукував вітальний матеріал, у якому була вміщена й світлина зі мною - той момент, коли я беру інтерв"ю у знаменитого артиста, мегазірки естради тих ще часів, Володимира Винокура. Фото має цікаву історію
Це було інтерв"ю, яке тривало всього 5 (п"ять) хвилин. Але я написав з цієї короткої бесіди матеріал на цілу газетну полосу... Що значить -- почесне завдання!
Винокура, которий, як з"ясувалося, був частим гостем Полтави, а точніше, Кобеляк, де цей пан лікувався у знаменитого доктора Касьяна, -- я дуже довго чекав у холі кіноконцертного залу "Полтава" (тепер заклад називається "Листопад"). Пан Володимир, в порушення усіх домовленостей, дико запізнювався. Чекав я його не менше сорока хвилин. Він вийшов у фойє до мене зі свого "закулисся" усього за пя"ть хвилин до початку концерту. Але й ці лічені хвилини він зіпсував численними реверансами у бік жінки, котра потрапила з нами двома в кадр. Жінка була дружиною самого Миколи Касьяна. Вона чекала прихід артиста у фойє -- теж, разом зі мною. Видно, що теж нервувала.
Володимир Винокур почав з передавання привітів шанованому ним доктору й побажаннями здоров"я (на той час сам Касьян сильно хворів). Після того, як пан Володимир чемно розкланявся з пані Касьяншою, він нарешті звернув увагу на мене. Залишалося вже тільки три з половиною хвилини до виходу артиста на сцену (а треба було ще до неї добігти). Мене вже дрижики брали -- редактор наш не любив, коли зривали його завдання, та ще й таке серйозне, та ще й без всяких поважних причин... Бо вальяжність й зверхність столичних артистів поважною причиною в нашій редакції не вважали.
Винокур почав відповідати на мої питання, але так розважно, флегматично, неквапно... Я не смів його підганяти, але намагався вставити в свої запитання найважливіше, що вбачав таким й що було маловідомим широкому загалу. Я також надіявся, що пан артист трохи мене пожаліє й приділить більше уваги, - хоча б й ціною запізнення до виходу на публіку. Але публіку Винокур шанував вочевидь більше, ніж журналістів. Тому мені довелося задовольнитися тим, що від нього замав...
Ну, а як я з цієї, доволі обмеженої інформації потім роздув газетний матеріал на цілу полосу - нехай залишиться моїм професійним секретом.
