Розмір тексту

Безсмертні генії і політичні трупи

... повертаючись до минулого блогу, про "маршала Перемоги", хочу наголосити: я нікого не хочу перевиховати й переконати у чомусь ТАКОМУ... Мета й функція журналіста -- нести читачу достовірну інформацію, реагувати на зміни громадської думки, відтворювати правду й історичну справедливість

Що ж стосується Георгія Жуковато нещодавно мав цікаву розмову з колегою. Він, старий мій полтавський знайомець, нвіть приятель, сказав таке. Мовляв, чи варто "шуршати" отакими, вже давно вивченими й дослідженими історичними фактами?  Про Жукова вже стільки написано й сказано... Мовляв, не варто, не треба витрачати дарма чорнило!

Розмова ця була вчора. Сьогодні ж, на початку мало не погоджуючись вже з колегою, я раптом подумав: варто знову й знову про ЦЕ говорити. Й писати теж ... Навіть інколи й кричати! Хоча ні.

 Криком історичну правду не довести. Потрібні методичність й терпіння. 

Ось читаю таке в пресі сьогодні вранці. Сайт явно промосковський, хоча прописка в нього - українська:

Что же касается маршала Георгия Жукова, то в руководимых им операциях войска несли наименьший процент потерь среди всех военачальников. В Какой-то мере к Жукову по этому показателю приближались маршал Константин Рокоссовский и погибший генерал армии Иван Черняховский.

Общее соотношение потерь на Восточном фронте военнослужащих Германии и её союзников и Красной Армии за весь период ВОВ находятся примерно в соотношении 1:1,3 (8,6 и 11,4 млн. человек). С учётом того, что из немецкого плена вернулись лишь 44% советских военнослужащих, а из советского – 86% немецких (при почти равном числе пленных - примерно по четыре с половиной миллиона), это соотношение увеличивается до 1:1,4.

Так как Красная Армия проводила оперативно-стратегические наступательные операции около 2,5 лет (со Сталинградской битвы до конца войны), а Вермахт – примерно 2 года (до Курской битвы), то такое соотношение во многом объясняется большими потерями наступающей стороны.

Раджу, щоби тут  не повторюватися, про Жукова, про цього кривавого радянського маршала,  ще раз  (або хто не читав, прочитайте уперше) перечитати мій травневий блог. 

А  поки що наведу пару відгуків на цей травневий матеріал.

Ось один з коментаторів пише:

"Много лет назад, я общался с одной бабулей из Белгородской области России. Она рассказывала интересные факты из событий тех времён второй мировой войны. Говорила, что были сотни сёл в России, где немцев встречали с радостью, так как им были ненавистны коммунисты. И, чтобы обозлить людей против немцев, красноармейцы переодевались в немецкую форму и убивали мирных жителей сёл...
Да, да, были и такие тёмные пятна истории, не разглашалось это, всё держалось в страхе". 

Звісно! Ви можете вірити або не вірити блогерам або журналістам, або ж публіцистам, чи там  історикам -- зараз факти історичні інтерпретують хто як хоче, кому як це вигідно...  Але не вірити власній бабусі або мамі? Ще не вмерла жива людська пам"ять про ті роки. Вслухайтеся в неї! Вона не схибить. Вона не бреше. 

Ще один відгук на травневий  матеріал про маршала-зарізяку, це вже пише історик (несправжні прізвища я просто не називаю тут) Ніколенко:

"Перечисленные прегрешения Жукова можно смело делить на 3, при этом снова вспоминая про достижения.
Идеальных людей не бывает. Кумиров лепить не следует.
Но в данной статье речь не об адекватной оценке жизненного пути персонально Жукова Г.К., а об уничижении заслуг одной из нескольких знаковых фигур советской истории. Статья одна из череды подобных. Необходимо привить отвращение к советскому прошлому несмотря на то, что заставшие его до сих пор не научились его ненавидеть".

Ну, що ж. 

Я б не сказав, що істина десь посередині між думкою, котру відстоюю я й думкою історика Ніколенко. Але вона є. Хотілося б дожити, щоби вона міцно увійшла на сторінки новітніх шкільниїх підручників історії.   

 Адже існуть такі вже майже вихолощені в суспільній свідомості терміни як "безсмертні генії". Але є й поняття -- політичні й історичні трупи. Хотілося б, щоби українці навчилися не змішувати, не плутати, принаймні  те --  й те... 

Про автора

Віталій Цебрій

Віталій Цебрій

Живе сьогодні в Каунасі (Литва). Закінчив КДУ факультет журналістики. 35 років стажу. Полтавець. Зараз пенсіонер.

113
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему