Розмір тексту

Приваблива бовтанка «Жорстокого неба» Кідрука

«Жорстоке небо» – десята художня книга тридцятирічного письменника і невтомного мандрівника Макса Кідрука.

Жорстоке небо Жорстоке небо

Перший роман автора з’явився недалекого 2009-го. За останні п’ять років Кідрук показує нічогеньку продуктивність, видаючи в середньому по 2 книги на рік. Більше в Україні видає хіба що Андрій Кокотюха.

Якщо умовно скласти Кідрукові романи до двох кошиків, на першому написавши «Трилери», а на другому – «Тревелоги/Пригодницькі романи», то пропорція буде 3/7. Серед трилерів лежатимуть «Бот» (2012), «Твердиня» (2013) і «Жорстоке небо» (2014). Як і в своєї попередниці «Твердині», стартовий наклад «Жорстокого неба» склав 5000 примірників, що є однозначно приємно у часи, коли всі говорять про економічний спад. Надруковано роман у харківському видавництві «Клуб сімейного дозвілля».

«Жорстоке небо» - книга про авіакатастрофу українського лайнера «ААРОН 44». Сам літак, як і катастрофа вигадані, проте мають своїх реальних прототипів. Аварія відбулась у Франції, а отже, український авіаційний виробник відправляє до слідчої комісії власних представників: для дешифрування даних чорних скриньок програміста Дениса і для відбілювання репутації літака перед пресою 28-мирічну Діану Столяр.

Уперше для Кідрука в центрі роману не головний герой, а героїня. Діана Столяр – мати-одиначка, яка нещодавно спровадила невдаху-чоловіка і тепер самостійно виховує синів 2-ох і 4-ох років. Після чотирирічного декрету жінка одразу ж потрапляє до міжнародної слідчої групи. На мою чоловічу думку, автор упорався з поставленою задачею і образ Діани не виглядає мужицьким чи картонним. Щоправда, більш компетентною тут має бути оцінка жіночої аудиторії.

Уже доброю традицією для романів Кідрука стало детальне вивчення теми і прискіпливе ставлення до деталей. Недаремно у передмові до книги Андрій Любка написав, що виникає враження, ніби автор навчався у авіаційному ВУЗі. «Жорстоке небо» насичене технічними описами та аналітичними даними. Однак, на відміну від шкільних уроків фізики, у Макса технічна інформація прописана привабливо і смачно. Кідрукова творчість є приємним винятком у тому як профільні терміни та довгі слова із закінченням на «-ння» органічно переплітаються з художніми засобами. Навіть фрази типу «двигуни літака не можуть забезпечити створення такої тяги, яка б уможливила моментальне нівелювання кінетичної енергії» у динамічному контексті роману не стануть замінниками снодійного. Під книги Кідрука ввечері не заснеш!

Цікавим є арсенал художніх засобів, особливості яких нагадують про технічну освіту автора: «його тато був ще тим диваком, нестабільним, наче уран-239», «подеколи Діана і Геннадій нагадували два потужні магніти, які притискають один до одного однаковими полюсами». Щоправда, такі технічні вкраплення є завжди в межах загальновідомих фактів. Або ось, приміром, просто «апетитні» порівняння: «пориви вітру кидались на літак, як сторожові пси», «будівлі аеропорту Париж-Північ випливали із завірюхи, немов зображення на щойно відзнятій полароїдній фотографії». Загалом, мова «Жорстокого неба» надзвичайно приваблива. Текст соковитий та насичений яскравою лексикою. Приємно, що авторський задум так органічно реалізувався українською мовою.

Зворотною стороною медалі у «Жорстокому небі» є засилля зайвої інформації. Безперечно, враховуючи детективну лінію, у романі мають бути деталі, адже це забезпечує співучасть читача у розслідуванні. Саме вони пояснюють, коли цього безпосередньо не робить автор (а він таким регулярно грішить), причину й мотивацію вчинків персонажів. Проте коли 50-ти хвилинна пішохідна дорога Діани разом із дітьми до квартири чоловіка займає 15 сторінок, емоційна напруга слабне. І таких моментів, які розріджують стабільну сюжетну конструкцію у романі вистачає. Однак, як компенсацію отримуємо надзвичайно об’ємну картинку характерів і життя навіть другорядних героїв. Це безперечно вдалий комерційний хід по принципу кожному своє: чоловіча аудиторія отримує купу цікавої технічної інфи та детектив, жіноча – особистісні подробиці та доленосні історії з минулого персонажів.

Попри велику увагу автора до деталей, прогнозованості в сюжеті уникнути не вдалося навіть у фундаментальних речах. Команда лиходіїв буде капостити там де й мала б, а їхні протеже, не маючи належної кваліфікації, демонструватимуть надзвичайну кмітливість та спостережливість. Ну і без хоробрості нікуди не подінешся. Але «Жорстоке небо» - це не голлівудське кіно, у якому тебе верне від прогнозованості фраз і вчинків персонажів. Роман містить достатньо сюрпризів та неочікуваних моментів, які періодично перевертатимуть усе з ніг на голову.

Читаючи книгу, не полишало відчуття спільного між «Жорстоким небом» та повістю Юрія Макарова «Геній місця» (2010), яку цього року було перевидано під назвою «Genius loci». Як і Макаров зразка 2010 року, Кідрук регулярно відкриває власну присутність. Авторський голос позначає важливі моменти, оцінює ситуації, слідкує за формуванням вірних висновків у читача. І це попри те, що деталей для самостійного сприйняття вистачає. Також у обох текстах присутній момент руйнування молодих сімей в у мовах сучасного перерозподілу ролей між чоловіком та жінкою. У «Генії місця» жінка-кар'єристка покидає сім’ю, де у декретну відпустку пішов чоловік, переставши бачити в ньому людину протилежної статі. Щодо «Жорстокого неба», то тут Діана виганяє з дому чоловіка, невдаху-письменника, який нездатний ані заробляти гроші, ані бодай доводити справи до завершення. Усе на що він спроможний - це бухати й скиглити про власну нікчемність. Певен, що тема стосунків мужніх жінок та жіночних чоловіків буде й надалі актуальною для літератури.

Наскрізною ниткою у романі прошиті епізоди, коли персонажі у різних ситуаціях «гальмують» та вирішують зачекати аби проблеми розв’язалися самі по собі. Авжеж, нічого хорошого з цього не виходить, а стає лише гірше. Здається, маємо чітке авторське послання.

Отже, попри наявність недоліків, найновіший роман Макса Кідрука «Жорстоке небо» заслуговує доброї оцінки. Книга цікава і динамічна. Шістсот сторінок тексту читаються легко, на одному диханні. Тішить підхід автора до письма, який власним прикладом демонструє важливість фундаментального вивчення теми та уваги до деталей. Для нашої літератури є надзвичайно важливим писання таких живих текстів. І, до речі, усеперемагаючого добра й всюдисущої ванілі в романі не спостерігається. Читайте!

Про автора

Сашко Ткаченко

Сашко Ткаченко

Книжковий оглядач

9
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему