23.12.2010 | 20:12

Візьмемось за руки, забудемо чвари…

Як ми єдналися та що відбувається сьогодні...

Чому так часто Україна опиняється між двох вогнів, плутається під час обрання політичних союзників? І знаєте до чого це призводить? До тотального розколу між її західною та східною частинами. Сьогодні це явище особливо характерне для української політики, у якій одні називають своїх опонентів проамериканцями, а інші – москвофілами. Чи не бачили Ви нічого схожого в історії України, не згадуються звинувачення Івана Виговського в пропольській орієнтації, а засудження співпраці Івана Мазепи зі шведами? Але я не збираюся зараз міркувати про те, яку державу вважати надійним союзником, оскільки сила народу в його єднанні, а не в зовнішньополітичній допомозі. Та, на жаль, сьогодні наша карта більше схожа на війну помаранчевих та синіх троянд, що відстоюють свою думку всіма можливими шляхами.  Чи не час зупинитися та задуматися над словами Миколи Хвильового «Камо грядеши?», куди ж ми з Вами йдемо, на що орієнтуємося? Та в глухий кут скоро зайдемо та самі себе там замуруємо завдяки «безкорисливій» протекції Росії та США. Що ж тоді робити? Брати книжку з історії, шановні співвітчизники, та наслідувати приклад УНР та ЗУНР, що об’єдналися заради спільної мети – боротьби з більшовизмом і поляками та відродження української державності. Зараз можна зауважити, що таке єднання – лише фікція, бо блок протримався зовсім недовго. Та історія пишеться для того, аби майбутні покоління усвідомлювали помилки своїх пращурів та намагалися їх виправити.

Чим же для України є Злука УНР та ЗУНР? По-перше це чудовий приклад вдалої дипломатичної роботи, коли 22 січня 1919 року було підписано Акт Соборності на знак об’єднання споконвічно українських земель, та досягнуто взаємної згоди між урядами обох країн. А як же проходив сам процес об’єднання УНР та ЗУНР? Очевидці свідчать, що в той день Київ був оповитий національними прапорами, старовинними гербами Східної України та Галичини, скрізь можна було зустріти портрети, погруддя Тараса Шевченка. Святкування розпочалося об одинадцятій годині ранку, коли площу заполонили військові, люди та делегації урядів. Розміщенням високопоставлених осіб завідував відомий драматург Микола Садовський, духовенство ж зібралося в Софійському соборі, де правило Божу службу. Дуже скоро на майдані з’явилися представники Української Національної Ради Лев Бачинський та Лонгин Цегельський , останній з яких зачитав заяву Президії Української Національної Ради та Державного секретаріату про об’єднання українських земель. Наступними виступали Володимир Винниченко та Федір Швець, що виголосив текст Акту Соборності. Усі ці урочистості супроводжувалися військовим парадом, яким командував Євген Коновалець.

Проте які ж передумови Злуки УНР та ЗУНР? Як відомо, обидва державних утворення постали в листопаді 1918 року та були в достатньо невигідних зовнішньополітичних умовах. Так, уряд ЗУНР через утиски польської влади змушений був переїхати до Станіслава, проте й там він не полишив надії на державне об’єднання. Уже 1 грудня 1918 року після обговорення проекту майбутньої злуки, урядами країн було підписано Передвступний договір, за яким ЗУНР зберігала свою автономію. 14 грудня Директорія вступила до Києва та проголосила відновлення УНР. Проте вже 11 січня уряд ЗУНР нагадав їм про фастівські домовленості, що мали бути виконані. І вони були, 22 січня 1919 року під час проголошення Акту Соборності! На наступний день у столиці вже почав свою роботу Трудовий конгрес України. До складу Директорії було включено Євгена Петрушевича, а ЗУНР перетворювалася на Західну область УНР. Урядами обох об’єднань передбачалося скликання Установчих зборів, які мали б прийняти Декларацію. Але що ж ця Злука означала для УНР та ЗУНР? По-перше, було створено спільне командування війська, вводилися єдина валюта та обрано делегацію для участі в Паризькій мирній конференції. Але, на жаль, об’єднання не дійшло до свого логічного завершення, його скасував Євген Петрушевич 20 грудня 1919 року на засіданні уряду через тотальну незгоду з керівництвом Директорії. Цьому «посприяли» різнобічність поглядів військового керівництва, наступ більшовиків на Директорію та армії Галлера на ЗУНР, що послабили внутрішню стабільність, політико-ідеологічний характер Злуки, відсутність правових норм.

І знову все як завжди, до чогось прагнемо, а на сам кінець втрачаємо ідею в швидкому плині подій. Та не можна сказати, що Акт Соборності є нічим для нащадків, оскільки це була спроба об’єднання українських земель у єдиній державі, що дала поштовх до прагнення відродити незалежність та демократію. Чи залишила ця Злука слід у серцях народу? Звичайно, що так, це продемонстрував «живий ланцюг» 22 січня 1990 року, що був створений між Києвом та Львовом на знак єдності Сходу і Заходу. То чого ж ми з Вами постійно ніби прагнемо до розбрату? Давайте відійдемо від бруду не тільки в День соборності та станемо просто українцями, що взялися за руки та забули чвари!

Олеся Титаренко, 

студентка Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка

Про автора
Олеся Титаренко
Студентка
Олеся Титаренко
2
Останні публікації