Розмір тексту

Байдарки в кільватері

Таймир. Плато Путорана. Тренувальний водний сплав вихідного дня

Вода

«…Луна плыла среди небес
Без блеска, без лучей,
Налево был угрюмый лес,
Направо — Енисей. …»

Н.А. Некрасов, «Російські жінки. Княгиня Трубецька »

... У порожньому, чахлому лісі на підступах до ущелини Хребтової ввечері довгожданої п'ятниці смачно чвакав бруд під болотними чобітьми мандрівників.

Їх ноги грузли в мулистому грунті по щиколотку. До витоків річки Дзвінкої пробиралися дві групи туристів-байдарочників. Першу групу у складі дванадцяти туристів очолював енергійний Євген.

Всю вагу відповідальності за другу групу прийняв на себе автор цих рядків. І це - окрім 35-кілограмової байдарки, причому без жодного примусу з боку колег по подорожі. У нас була група ветеранів, хоча і не всі її учасники мали «ветеранський» вік.

До лав ветеранів влилися молодші члени їхніх численних сімейств. Всього в нашій групі було 16 водників.

У лісі стояв терпкий запах свіжої хвої, трави, квітів і ... гули полчища комарів. Їм, здавалось, було наплювати на досягнення сучасної хімії: антикомаринові мазі практично не допомагають. Рясний піт тут же змиває будь-яку мазь, і якщо при цьому суміш поту з диметилфталатом не потрапляє в очі, то все ж можна крокувати вперед.

Штормівки на спинах потемніли від поту. З прилиплим до чобіт брудом ноги здаються пудовими, але скигліїв серед нас немає. Коли стає не під силу, робимо короткі привали, жадібно куримо і випускаємо густі струйки диму, але це комарів теж мало відлякує.

До сходу сонця нарешті виходимо до наміченої мети. Перед нами відкривається долина річи Дзвінкої, холодні води якої, гуркочучи на перекатах, плинуть до Великої ріки. Відразу ж дістаємо свої туристські кухлі. Кожен хоче спробувати хоча б ковточок дзвінкої водички. А вода дійсно хороша: прозора, смачна, прохолодна. Уздовж річки дме вітерець, приємно освіжаючи наші спітнілі тіла. І комарів тут немає. Красота!

Поки наші жінки готують запізнілу вечерю (чи може ранній сніданок? - Третя година по опівночі), чоловіки збирають байдарки і ставлять намети. Смачно пахне юшка. І величезна (по займаній площі) похідна скатерть-самобранка швидко порожніє. На відсутність апетиту ніхто не скаржиться.

Після вечері більшість учасників «вилазки» розходиться по наметах. Біля багаття залишаються тільки завзяті любителі гітари та туристської пісні. Але бажаючим відпочинку поспати вдається недовго. Сонечко, яке вже піднялося достатньо на горизонтом, створює в наметах парниковий клімат, і змоклі від нестерпної спеки хлопці один за іншим виповзають назовні.

Сидіти на березі немає сенсу - не за цим ми сюди прийшли. Починаємо сплав.

Річка у верхів'ях швидка і представляє собою безсумнівний туристський інтерес. Вона то розбивається на дрібні рукави, то знову зливається в єдине русло. Перекат слідує за перекатом. Прямо по фарватеру розкидані валуни і підступні корчі. Уздовж берегів, немов полеглі в нерівному бою солдати, лежать вивернуті повінню берези і модрини. Це теж перешкоди: притоплені водою стовбури через швидку течію іноді неможливо обійти.

Незважаючи на складність обстановки, ділянку річки, відому туристам під назвою «Заломи», всі байдарки, крім однієї, проходять нормально. Невдахам же для заклеювання дірок в «калоші» і відновлення зламаного фальшборту потрібна двогодинна зупинка. Лежимо на березі і загоряємо.

На одному з поворотів річки потік води інтенсивно розмиває лівий берег, створивши майже стрімкий уступ висотою близько п'ятнадцяти метрів. Під стіною сильний прижим і велика відбійна хвиля. Проплисти правіше неможливо - там мілина. З побоюванням поглядаючи на навислу над нами стіну з явно нестійких ґрунтів, проходимо майже поруч з нею і тут же причалюємо до берега. Мені хочеться подивитися, як цю небезпечну ділянку пропливуть інші, та й підстрахуємо їх з матросом, коли що.

Кеп 

Бачу, як похитується на хвилях остання байдарка, і з полегшенням вимовляю про себе: ну ось і все, пронесло! А в цей час з уступу зі страшним гуркотом відділяється багатотонна брила і, розсипаючись на льоту, падає в річку, піднімаючи півтораметрові хвилі.

Секунду-дві перебуваю в повній розгубленості. Хвилі, що піднялися, повністю сховали з поля зору останню байдарку.

Але потім, побачивши, що брила не зачепила човен, заспокоююсь. А хвилі? Хвилі нічого, на хвилях навіть приємно. Нехай погойдаються ...

... Пропливши трохи більше половини шляху, зупиняємося і на зручному березі розбиваємо свій табір.

Деякий час по тому нас наздоганяє група Євгенія. Вони зупиняються навпроти нас на іншому березі. Автономія ;)

Пляж

До вечора ще далеко. Нещадно палить сонце. Більшість з нас вже отримало максимально допустиму дозу ультрафіолетових променів, і просто засмагати на сонці нам вже не можна, якщо немає бажання в найближчі дні обновити власну шкіру. Надягаємо сорочки і, розморені спекою, розташовуємося в тіні. Немає бажання ні співати, ні грати. Навіть купання в річці не приносить тривалого полегшення. Стає нуднувато. Кваску б зараз, холодненького!

Але от від протилежного берега відчалює байдарка з «парламентарями». Вони вже знайшли підходящу галявину, встановили ворота і запрошують ветеранів на товариську зустріч з футболу.

Спочатку ця пропозиція не викликає особливого ентузіазму - аж надто розморило всіх спекою. Однак самолюбство бере верх. І ось уже вся наша ескадра переїхала на інший берег. Вишикувались команди, вимовлені традиційні вітання, лунає свисток судді. Матч розпочався. 

Навряд чи який інший периферійний стадіон бачив настільки азартних уболівальників. Завзятіше всіх «боліє» Гришка, собака Ігоря, що пливе в нашій групі разом з дочкою Світланою. Гришка гучним, радісним гавкотом супроводжує будь-який удар по м'ячу - неважливо, до чиїх воріт той м'яч летить.

Гра проходить у гострій і безкомпромісній боротьбі. Небезпечні ситуації виникають то біля одних, то біля інших воріт. Основний час, проте (два тайми по 10 хвилин), проходить безрезультатно. І лише в додатковий час ветерани, забивши два «сухих» голи, виходять переможцями в цьому цікавому матчі. Захопленню вболівальників з флотилії ветеранів, здавалося, не буде меж. Переможців з поля забирають на руках.

У відповідь на футбольну ініціативу молодих ветерани пропонують провести гонки на байдарках. І ось вже розмічена дистанція, обумовлені правила двобою, виставлений суддя на повороті, і гонки почалися.

Серед чоловічих екіпажів з помітною перевагою виграє дует Валерій - Юрій з молодіжної групи.

Перемозі сприяла грамотно продумана тактика. Переможці, подолавши два десятки зайвих метрів, вийшли в зону з більш спокійною течією і тут же стали обганяти суперників, а потім і відірвалися від них на цілих п'ятдесят метрів.

Серед змішаних екіпажів переміг дует подружжя Надії та Віталія з команди ветеранів. 

У водному змаганні - нічия, 1:1  :)

Переможці тут же нагороджуються призами, виготовленими з «підручних» матеріалів. Чоловічому екіпажу вручаються медалі. Капітан змішаного екіпажу отримує саморобний свисток, а матрос Надя - медальйон з мамонтового бивня (до цих пір, більше 25 років, зберігаємо з дружиною ці нагороди).

Після змагань команди роз'їжджаються по «своїх» берегах, щоб потім, після вечері, зібратися всім разом біля багаття на великий експромтний концерт за участю відомого в місті туристського барда Сергія.

Пісні і сміх не змовкають майже всю ніч.

А о восьмій ранку нас знову розбудило сонечко. У наметах жарко, як у лазні, а на вулиці - комарі.

Поспішно снідаємо і, згорнувши табір, сідаємо в байдарки, продовживши сплав. 12 байдарок в кільватерному строї - це здорово!

Навіть власники моторок, які зайшли з Великої ріки, проводжають нас заздрісними поглядами.

Але поспішати нам нікуди. До Великої річки 5 годин шляху. Дзвінка - річка не глибока, і вода в ній потеплішала. Ці обставини дозволяють нам провести традиційний «морський бій».

Мені він не страшний. Матрос в моїй байдарці Надія - одна від двох «ворожих» екіпажів відіб'ється.

І ось позаду два вихідних дні на річці Дзвінкій. Повернулися ми додому засмаглі, трохи покусані комарами, але по вінцяі насичені враженнями. І, можливо, навіть роки потому хтось з учасників цього походу згадає про сплав, про нас, супутників, і посміхнеться доброю посмішкою.

До наступної річки, друзі!

Про автора

Виталий Сердюк

Виталий Сердюк

Пенсионер, председатель городского клуба спортивного ориентирования и туризма

66
Останні публікації:

Полтавщина:

Запропонувати тему