23.01.2012 | 0:11

Нам сто доріг на довгий строк. Частина перша

Роздуми про туризм спортивний та про туристів

Паутинка

Ви читали в прекрасній дитячій збірці добрих оповідань "Лісовий господар» у Михайла Пришвіна про Павутинку?
Про те, як герой цих оповідань одного разу пощадив її в лісі. Справа не в самому факті, хоча і він повчальний, а в тому висновку, який зробив для себе той чоловік: постійно вчитися у природи бути господарем, а повертатися до неї завжди учнем.

І ось крутяться у мене постійно в голові навколо цієї пришвінської мудрості різні картинки з минулого туристського досвіду.

Ночівля

... Місце для днювання біля озера Глибоке на плато Путорана вибирали з урахуванням побажань всіх сімох учасників походу. Хотілося, щоб і намет вписувався в світлий острівець беріз, і схід сонця серед гірських вершин був помітний, і щоб за сухостоєм для багаття бігати далеко не довелося.

Знайшовся такий п'ятачок. Ось тільки одне заважало душевній рівновазі, відволікало увагу: стояла поряд ялина, метрів п'ятнадцять висотою, пухнаста красуня, але з трьома верхівками замість звичної однієї, колись втраченої. А поруч - даурська модрина, холодом оголене створіння з рідкими шишечками. З середини два стволи різко подалися один до одного і далі зростали вже разом, впритул.
Був, мабуть, нелегкий день, коли треба було об'єднатися, підтримати знесиленого. Можливо, тому й вижили дерева тут, на відкритому всім вітрам узліссі.

Все, як у нас, Homo sapiens. З поняттям, хоч і без слів. Втім, справжня виручка у важкі моменти і не повинна бути багатослівною. Без прохання подати руку товаришеві, що впав з лижні на сніг, запропонувати плече, передати вночі рятівне тепло, коли, здається, до ранку не відновиш сил, щоб знову йти ...


 Одному гітаристові дозволено піснею за всіх говорити. Пройдеться поглядом по обличчях, сонцем і вітром спаленим і «Кто сказал, что я сдал, что мне рук не поднять? Что я с песней порвал? Что рюкзак не собрать?...»
І защемить "під ложечкою" навіть у найкрутіших мужиків ...

... Йшли якось тундрою, за Полярним колом з Амдерми до Хальмер-ю. Другий тиждень минав. "Чорна" пурга раз у раз змушувала спішуватися, перечікувати круговерть, відсиджуватися в холодному наметі.

Тундра

Але ось раптом все стихло і в тундрі потепліло. Заспішили покинути зимові пасовища нетерплячі олені, тягнучи за собою на північ вовків, песців, куріпок. Залишили останні автографи-загадки на снігу. Он там віддалік пройшов вночі олень-одинак. Слід великий, округлий. І тут же, слід в слід оленю, долав шлях з його допомогою звірок дрібніший, слабший. Спокійно йшли, нікого не побоюючись.
Знову ж таки, порівняння з людськими відносинами.

Лідер

Один з перших моїх лижних походів. Шістдесяті роки.
Подобалося одному з нас йти першим, прокладати лижню для всіх. Почесна ця справа, так само як і тяжка для одинака. Ну, а якщо впертий доброволець-всюдихід почав в останні дні здавати, зменшувати швидкість, а поступитися місцем ведучого, не дотягнувши до привалу, гордість не дозволяла?

Чи можна було тоді комусь завжди в ланцюжку третьому, п'ятому, останньому ось так хльоснути лідера: "Ти що, зовсім заснув?"

Чи проститься? Чи забудеться?

Закінчення - в наступному пості

Про автора
Виталий Сердюк
Пенсионер, председатель городского клуба спортивного ориентирования и туризма
Виталий Сердюк
66
Останні публікації