Люди депутати

Працюючи депутатом постійно спостерігаю за колегами різних політичних сил. Намагаюся зрозуміти, чи є між ними якась суто людська відмінність.

Нехай би депутати від партії «Морква» були розумніші за партійців «Цибулі». Чи послідовники «Калини» добріші від послідовників «Верби».

В суто людському плані збери всіх депутатів в кастрюлю, перемішай їх великою ложкою, виклади рядочком в сесійному залі і не розбереш, хто з них морква, а хто цибуля.

Всі однакові!

Ми всі однакові своїми суто людськими, природніми бажаннями вивершитися, утвердитися, замазати словами набуті протягом життя неврози.

Якщо послухати, хто що розказує в сесійному залі, на засіданнях комісій, на інших публічних і інших заходах, то з певною долею вірогідності можна зразу сказати, кого як скривдили в дитинстві чи колись пізніше.

Ця кривда відбивається в кожному слові.

Кожен кричить своє, а інші як психотерапевти йому піддакують.

Кожен кричить біль свого серця, використовуючи суто партійну риторику. Але партійна риторика то вже похідна річ від внутрішньої рани. Тобто, на першому місці рана, а балаканина то просто ліки.

Побачивши таку картину, співставляю з тим, що витягують з балаканини, наприклад, люди пера.

Куди не кинь, повсюдно люди пера порпаються в партійній риториці, таврують депутатів гріхами вивершення, утвердження (кидають в очі те, що є суттю кожної людини! Та ж люди депутати їдять!!!). Займаються похідними речами і не копають до суті. Не бачать, де собака зарита.

А істина проста: політику роблять не партійні програми а задоволення чиїхось глибинних незадоволених бажань. Цікаво, чи побачить, чи спитає хто суто людські речі, без похідних приколів?