10.11.2016 | 21:11

Директор «Полтавського літератора» і привіт з Радянського Союзу

Позавчора відбувся конкурс на заміщення вакантної посади директора Видавництва «Полтавський літератор». Я була у складі конкурсної комісії і з цікавістю приймала участь у її роботі.

Після попереднього відбору до фінального конкурсу дійшли два претенденти:

1.Зубань Олена Юріївна;

2.Микійчук Володимир Пилипович.

Ми заслухали презентації конкурсних пропозицій кожного з кандидатів.

***

Першою презентувала свою конкурсну пропозицію Зубань О.Ю.

Вона підготувалася грунтовно.

Членам комісії Олена Юріївна вручила дві брошури  - Стратегічний проект розвитку видавництва і підприємства.

Проекти містили розрахунки, цифри, заходи, плани.

Прикро, що ці матеріали не роздали членам комісії для опрацювання заздалегідь, хоча б за день. То ж розбиратися в проектах довелося на ходу.

Олена Юріївна досить жваво сипала цифрами, розказувала плани.  

Виглядала чудово, блискуче. Молода, енергійна і пристрасна.

Вже рік, як вона працює в «Полтавському літераторі» заступником керівника і досягла певних успіхів. За її словами, в першу чергу – погашені наявні заборгованості (250 тис. грн.), відремонтована наявна техніка, відновлена співпраця з творчими спілками, зроблені кадрові перестановки, оптимізовано штат, колектив поповнився новими людьми. Набутий досвід управління в зазначеній структурі. Олена Юріївна відчула перспективи розвитку!

Вважаю, найперша її позитивна характеристика, яка грає на її користь – не ті слова, які вона казала, а її енергійна, позитивна зухвалість, велике пристрасне бажання робити справу, сміливість.

Вона ХОЧЕ робити справу.

Члени комісії задавали їй питання, інколи вона відповідала не зовсім влучно, плуталася у деталях.  Відчувалося, що в багатьох питаннях просто плаває.

Але ж енергія! Але ж зухвалість, сміливість!

Окремі тези її виступу:

-є обладнання для випуску газети, але обладнання слід ремонтувати. Знайдемо механіків, відремонтуємо, запустимо газету;

-собівартість одного примірника газети становитиме десь близько 2.50 грн;

-для стратегічного розвитку потрібні будуть кошти. Будемо розраховувати в першу чергу на себе, кошти отримаємо за рахунок збільшення обсягу випуску, продажу продукції. Але доведеться звертатися і до обласної ради за фінансовою допомогою;

-державні поліграфічні замовлення часто відходять на приватні фірми. Добиватимуся, щоби такі замовлення йшли на «Полтавський літератор».

***

Далі настала черга презентації конкурсної пропозиції  Микійчук В.П.

Виступ Володимира Пилиповича не супроводжувався слайдами чи красивими проектами.

Відразу відчувалося, що це людина бувала, із значним життєвим досвідом.

Якщо охарактеризувати його промову одним словом, то це буде – розчарування.

Розчарування і біль від неможливості підняти тягар, який не піднімається.

Енергії не було. Не було завзяття, зухвалості. Не було запалу.

Окремі тези виступу Володимира Пилиповича:

-«Полтавський літератор» не конкурентоздатний на ринку;

-самостійно, тільки за рахунок власних ресурсів підприємство розвиватися не зможе. Потрібна обов’язково допомога обласної ради. Якщо самостійно, то замість сучасного поліграфічного підприємства матимемо маленький цех;

-на сьогодні обладнання простоює, підприємство працює не на повну силу;

-підприємство спроможне випускати сучасні книжки;

-один з основних напрямків роботи на посаді керівника – робота з замовниками. Потрібно з кожним працювати індивідуально;

-для подальшого розвитку підприємству потрібно придбавати сучасну техніку. Наприклад, одна одиниця сучасного обладнання може коштувати щонайменше 500 тис. доларів. А потрібно відразу дві одиниці обладнання, одна з яких перебуватиме у резерві;

-раніше підприємству вже виділяли кошти з бюджету, але їх було, по-перше, недостатньо, по-друге, використали не найкращим чином. То ж виділені кошти не мали особливого впливу на успішність діяльності, підприємство і далі занепадало.

***

Енергійність Олени Юріївни взяла гору над розчаруванням Володимира Пилиповича.

Я, як член конкурсної комісії, свій голос віддала за Олену.

Загалом за кандидатуру Олени було віддано 10 голосів членів конкурсної комісії з 11-ти.

Таким чином, Зубань Олену Юріївну визнано переможцем конкурсу.

Конкурсна комісія внесла голові обласної ради пропозицію щодо кандидатури Зубань О.Ю. на заміщення вакантної посади директора Видавництва «Полтавський літератор».

***

Мої думки по закінченні конкурсу:

Чи потрібне обласній раді власне комунальне видавництво?

Цікаво послухати дискусію в обласній раді з приводу фінансування придбання для комунального видавництва одиниці обладнання вартістю щонайменше 500 тис. доларів. А якщо дві одиниці (одна резервна) – щонайменше 1 млн. доларів.

Перше, що спадає на думку – а смисл? Заради чого?

На ці кошти обласна рада може кілька років замовляти поліграфічну продукцію у приватних друкарень. І при цьому не мати жодного клопоту, жодного головного болю з виробничою проблемою друкарів.

Невже власне поліграфічне виробництво – це та проблема, якою повинна перейматися обласна рада?

Невже це соціально значуща проблема?

Чому приватні друкарні не мають проблем з конкурентоздатністю, а ми всією комісією вислуховуємо, який неконкурентоздатний наш «Полтавський літератор» і що обласна рада повинна вкладати в нього кошти?

Нехай вклала. І далі що? Чекати на віддачу чи ні?

Мабуть, час державних, комунальних друкарень відійшов у минуле. Приватні друкарні повороткіші, мобільніші в плані вирішення бізнесових питань. Вони більше мотивовані на прибуткову роботу.

Їм не потрібно проводити конкурси з відбору керівників, червоніти на засіданнях ради, бути під постійним пресингом громади, активістів (туди чи не туди витратив якусь копійку, а як ще не туди, то поведуть до прокурора). І все це за три тисячі зарплати.

Неефективна робота в такому форматі! Неефективна!

Це в Радянському Союзі всі сфери життєдіяльності людини контролювалися державою в особі державних органів, підприємств, організацій. Підприємства, організації перебували переважно у державній (загальнонародній) власності.

В Радянському Союзі державна чи комунальна друкарня то був закон. Але ж зараз у нас не Радянський Союз. Концепція змінилася.

Комунальна друкарня – то лише відголосок радянщини у нашій підсвідомості.  

Про автора
Ірина Степаненко
Депутат Полтавської обласної ради VII скликання. Фінансовий директор Групи компаній "Альфа-Капітал".
Ірина Степаненко
72
Останні публікації