Розмір тексту

Експерименти з колективною пам’яттю пришвидшують крах

Аби повернутися в Історію, треба повсякчасна робота над власними помилками, висновки з чужих хиб й осмислення всього і вся. Замість пропаганди та політики безпам’ятства — деміфологізація, зважена та максимально об’єктивна політика пам’яті, яка конструює майбутнє, тобто дозволяє шукати спільне, те, що робить нас Людьми. Для цього Студреспубліка організувала у Києві IV Громадянський лекторій на тему «Політика пам’яті як політика для живих». 

Історія — це не щось відсторонене й віджиле, вона прямо впливає на наше майбутнє. І може бути як джерелом травм, так і надавати нам глибоко відрефлексовані, а значить позитивні знання і досвід. На IV Громадянський лекторій по політиці пам’яті*, який відбувся 13 листопада 2021р. у центрі Києва, у Товаристві «Знання» України, зібралися небайдужі громадян(к)и та потужні прогресивні інтелектуал(к)и — Ілля Афанасьєв, Андрій Єрмолаєв, Андрій Золотарьов, Михайло Мінаков (по скайпу), Денис Пілаш, Валерій Солдатенко, Павло Федорченко-Кутуєв, Олег Ясинський. Конспективний матеріал — нижче.

Систематично, за участі провідних мислителів/ьок і практиків/ес України та зарубіжжя, на різних проєктах і програмах Республіканського руху, Студреспубліки досліджується і осмислюється проблематика інноватуваннямодернізації України та світу, необхідні для цього надзусилля. Люди довгої доброї волі зобов’язані здійснювати опір — ділом, але також і словом. Республіканська відповідь на спроби насадження несвободи, все більший наступ на наші права і свободи — вільна дискусія всупереч ідеологізованому офіціозу й ідеолого-політичним репресіям.

Для подолання безпам’ятства, недопущення помилок і розбудови Інакшого майбутнього в дусі новаторства історичної творчості критично важливо чесно і неупереджено дискутувати про минувшину — без маніпуляцій, замовчувань, пересмикувань, ярликів і міфів. 

Доповіддю «Наукова історіографія і пам’ять: сучасний дискурс» розпочав інтелектуальний марафон Валерій Солдатенко, знаний історик, член-кореспондент НАН України, ексдиректор Українського інституту національної пам’яті, експерт Студреспубліки.

"Злам-1991 призвів до того, що понад 2 тис. кандидатів і докторів наук по історії партії надзвичайно швидко стали фахівцями з історії України. Валерій Федорович відзначив, як з тих часів катастрофічно зменшилася кількість годин викладання історії в школі та вишах, а також крайню нестачу справді нових, якісних досліджень (можна допустити, що переважна більшість — десь аж до 80% дисертацій — це просто переписані західні видання). Серйозні історичні дослідження в націоцентричному ключі, як не дивно, також гальмуються. Тож необхідно, незважаючи на ідеологічно-політичні суперечки, відновлювати довіру до історичних знань, прагнути бути об’єктивними. Тоді по-справжньому буде збагачуватися, ставати реалістичнішою, істиннішою й наша пам’ять".

Політичний експерт Андрій Золотарьов говорив на тему «Політика пам’яті як інструмент зміни ідентичності»

"...в умовах, коли ще й ліві де-факто заборонені, виникає контрпам’ять, яка протистоїть мейнстриму. Лінія зміни ідентичності може стати лінією нового розколу держави. Незабаром, на думку експерта Студреспубліки, вірогідний «ідеальний шторм», тобто все посиплеться — а такими ситуаціями завжди користуються зовнішні сили".

Незалежний журналіст, який проживає у Чилі, Олег Ясинський, виступив із доповіддю «Україна в дзеркалі Латинської Америки та світова війна з нашою пам’яттю», в рамках якої запропонував подивитися на все, що відбувається в Україні (у т.ч. на те, що пов’язано з колективною пам’яттю), через фокус Латинської Америки, на яку наразі дуже схожа Україна, і аналіз закономірностей глобальної політики. Національними проблемами думати пізно — все однаково і у нас, і в Латинській Америці.

"Держава вкрадена капіталом — тож громадянам потрібно захищати свої права. Для цього капіталістичні структури задавлюють культуру населення, просуваючи, зокрема, ідеологеми, що зараз ані революції, ані національно-визвольні рухи неможливі, а війна буцімто дуже «сексі». До того ж система привласнює прогресивний, лівий порядок денний (зелені рухи, фемінізм, емансипація сексуальних меншин, захоплення революції у Нікарагуа тощо). Проте ліві, які захищають капіталізм, — не ліві.

Варто усвідомлювати, що справжній лівий процес — завжди інтелектуальний. А наразі кричання лозунгів марне, ніж коли б то не було. Натомість необхідна альтернатива знизу і зліва (як сапатисти): завдання — і економічні зміни (як у традиційних марксистів XX ст.), і внутрішні (особистісні)".

«Про «зелену» (нео)ліберальну утопію» — тема доповіді, прочитаної філософом, експертом Студреспубліки Андрієм Єрмолаєвим, яка дає блискучу соціально-класову характеристику «зеленому» режиму та демодернізаційному укладу, що формується.

"Держава кінцево губить стратегічні економічні висоти (в першу чергу, великі комплекси). Ця втрата означає, що втрачається уклад (це прекрасно видно по підходу до ринку землі): віддається на відкуп зовнішнім агентам все більше і більше (а «собі» — внутрішній ринок і бюджет). Імітативну деолігархізацію режим перетворив у демонізацію і вичавлювання окремих осіб".

Зі скайп-доповіддю «Ідеологічна монополія на пам’ять» виступив філософ, експерт Студреспубліки Михайло Мінаков.

"За допомогою політики пам’яті маніпулюють «уявними спільнотами»: управління колективною пам’яттю — це управління колективним безпам’ятством, коли вивільняється жахливе".

Наявна політика творення нових інститутів колективної пам’яті прямо пов’язана з сьогоднішньою автократизацією, гальмує внутрішньоукраїнський діалог і підживлює старі й веде до нових колективних травм. Знаковою стала заборона комедії Зеленського «Ржевський проти Наполеона» — як іронічно зауважив доповідач, з цих міркувань з часом кіно «Слуга народу» також варто заборонити.

«Університет та історична пам’ять: сьогоденний американський досвід» — тема «обломівсько-маніловських розмислів», як іронічно назвав жанр свого виступу історичний соціолог Павло Федорченко-Кутуєв.

Дослідник акцентує: як хочемо побачити основні світові розломи близького майбутнього, треба дивитися, що відбувається в західному університеті. І хоч конфліктів не уникнути, але треба робити все, щоб результатом було Спільне Благо.

Історик, публіцист Ілля Афанасьєв прочитав доповідь «Лідери громадської думки про історію та втеча з інформаційного Шоушенка».

Вчений констатував, що наразі політику пам’яті особливо цинічно використовують для прикриття економічних оборудок, викривлюючи, а той  відверто придумуючи пропагандистські відсилки на щось у минулому. Лакун, вільних від «промивки мізків», надзвичайно мало, от, зокрема, топ-блогери — це похідна від телевізора, тобто також продукт олігархів; а те, що на українському кіно дерибанять кошти, відповідно воно надзвичайно неякісне, на наше щастя, нас рятує від масованої пропаганди ще й звідти.

«Неоліберальна гегемонія, декомунізація та антисоціальні реформи» — тема доповіді історика і політолога Дениса Пілаша

У неоліберальної гегемонії в Україні дві ідеологічні опори: ідеологія національно єдності («ми, тіпа, за одно») і лівофобія. Нав’язується, що треба думати, як атомізовані індивідууми: або для більшості — заради виживання, а для інших — заради індивідуального успіху. Як наслідок, панує самоцензура — значно сильніша за побиття молодчиків.

Треба нарешті навчитися застосовувати складніші оптики!

Підсумовуючи IV Громадянський лекторій «Політика пам’яті як політика для живих», погодилися, що деструктивні експерименти з пам’яттю посилюють примітивізацію суспільства і пришвидшують крах будь-яких держав.

Нищення історії як науки і дегуманізація освіти — частина глобального тренду/плану. Незважаючи на «пєснь песимізму» через наявні новий імперіалістичний поділ і безпорадність дрібнобуржуазного за характером українського суспільства, необхідно, звісно, шукати міжнародної солідарності людей довгої доброї розумної солідарної волі, одначе час нарешті навчитися відповідати і самим за себе.

Павло Вікнянський, лідер республіканців, резюмував, що в умовах оцього нашого «звичайного капіталізму» треба застосовувати оптику, яка дозволяє за будь-якими діями роздивлятися інтереси тих чи інших класів, груп і структур. «Проте, не чекати з моря погоди, а бути готовими до абсолютно різних ситуацій, не просто не опускати руки, а розуміти, що це направду крила — треба їх розправити і летіти, і показувати приклад іншим. Потенційно тих, хто здатен мислити і діяти, дуже багато — це мільйони тих, хто зараз не має ані голосу, ані можливостей, ані ресурсів, ані майбутнього».

Про автора

Олег Слизько

Олег Слизько

Лідер Республіканського руху на Полтавщині

104
Останні публікації:

Полтавщина:

Наш e-mail:

Телефони редакції: (095) 794-29-25 (098) 385-07-22

Реклама на сайті: (095) 750-18-53

Запропонувати тему