Троє братів і сестричка об'єдналися і тепер знову стали сім'єю.

Управлінська робота вимагає багато часу, сил, енергії. Іноді в кінці робочого дня почуваєшся, мов витиснутий лимон. Але це все стає неважливо, коли бачиш результат. Особливо, коли ці результати стосуються дитячих доль.

Ми з особливою увагою ставимось до діток, які потрапили в складні життєві обставини, на чию долю в самому початку життя випали випробування і незгоди. Тому для нас дуже важливо, щоб вони виховувались у гідних умовах, у родинах, де вони зможуть отримати все те батьківське тепло, яких їм не вистачало. Мова йде про ДБСТ — дитячі будинки сімейного типу.

З кінця минулого року ми щодня працювали з родиною Овсієнко. Тато і мама-усиновлювачі задались ціллю прихистити чотирьох дітей, яких ювенальна система розкидала по різних закладах. Троє старших братиків вони змогли забрати майже одразу. Найменша ж Яся опинилася в Кременчуці — в будинку маляти. З цього моменту почалися їхні випробування.

Нові батьки будь-що хотіли, аби малеча об'єдналася і мала змогу зростати разом. Коли є така можливість, розділяти рідних братів і сестру немає жодного сенсу і цьому немає і не може бути логічних пояснень. Але бюрократична система диктує свої правила. Десятки листів, звернень, обговорень — без результату. Потім карантин. Ситуація забуксувала остаточно.

Дякую Олег Синєгубов Олег Синєгубов за співпрацю і особисту участь у цьому процесі. Будникова Ольга, яка вдень і вночі була на зв'язку з родиною і всіма службами, яка переживала за цю ситуацію, як за свою. Всім-всім небайдужим.

Яся вдома! Зі своїми старшими братиками. Словами передати емоцію, коли ти тримаєш на руках дитя, доля якого ще вчора була невизначеною, а сьогодні ти впевнений, що все у неї та її родини буде добре. Дякую й родині Овсієнків — узяти на себе таку відповідальність можуть тільки люди з воістину величезною душею.

Продовжимо підтримувати цю родину, щоб кожен із вихованців ДБСТ розумів — він потрібен!