Я є, томущо він вижив!
Ця хата, стоїть і досі і все па'ятає!
Я в ній провів майже все своє дитинство влітку.
Як провів в ній своє дитинство і мій дід , в тій самій хаті.
З однією лише різницею.
Мені не довелось, у свої 11-12 років, лазити по під вагонами із зерном, яке було змішане із мазутом і збирати його по зернині, аби хоч якось мати могла приготувати поїсти в 1932 та 1933 роках, зранку не потрібно було йти на річку і ловити карася, аби мати могла зварити юшку, щоб хоч якось пообідати.
І головне, мені в мої 12 років не довелось ризикувати життям, заради простого зерна із мазутом висипаного на колії з порваного мішка.
Варто не забувати, аби не повторюватись!
Пам'ятаємо!
