Почому діти, друзі?

Бюджетний комітет ВРУ запропонував в рази підняти виплати за народження дитини у бюджеті на 2020 рік. Відтак нардепи закликають за першу дитину виплачувати 100 000 гривень, за народження другої дитини виплачувати родині 200 000, а за третю і кожну наступну дитину сім’я зможе отримати 400 000 грн. При цьому пропонується 25% суми виплачувати одним платежем, а залишок рівними частинами впродовж наступних 36 місяців. Тобто за третю дитину батьки отримують на руки 100 000 гривень одразу і ще трохи більше, ніж по 8000 грн щомісяця впродовж наступних трьох років.

Наче й непогано. Але… Як показує багаторічна практика, такий підхід рідко коли покращує загальну ситуацію в глобальному вимірі. Водночас це завжди тягне за собою величезну кількість випадків народження дітей в родинах, що потрапили в складні життєві обставини, потрапили в матеріальну скруту, або в принципі звикли вести не досить благополучний спосіб життя. Відтак діти стають фактично способом заробітку, а надалі заручниками батьків з алкогольною та наркотичною залежностями.

Звісно, матеріальна допомога молодим батькам  це добре. Але проблему потрібно вирішувати більш глобально. Чому сьогодні відмовляються народжувати молоді родини, а батьки, що вже мають дітей, неохоче думають над розширенням сім’ї? 

Тут можна виокремити кілька причин.

- Низький рівень доходів, скрута і незмога забезпечити дитину.

- Відсутність власного житла, або житла достатньої площі.

- Невміння планувати родину і небажання народжувати в принципі.

- Кар’єрні амбіції, які стоять на першому плані.

- Відсутність стабільності в політиці та державі, розмите майбутнє та перспективи. 

-

Зі стереотипами, що народжувати потрібно одразу після заміжжя ми вже потроху розібралися, і вже рідше молоді сім’ї, які будують кар’єру, стикаються з осудом оточення і рідних, мовляв, не думають про майбутнє.

Це означає, що державі потрібно думати про реалізацію інших потреб, формування державних програм, які не просто видаватимуть гроші за «живу вагу», а ліквідують першопричини демографічного спаду.

Потрібна комплексна державна програма молодіжного будівництва. Про неї говорять уже багато років поспіль, але системи, яка б запрацювала і вирішила проблему з житлом для молодят так і немає. 

Потрібно також розв’язати основоположну проблему матеріального забезпечення людей і привести зрештою до нормальних показників прожитковий мінімум і, відповідно, розміри мінімальної зарплати і соціальних виплат. Такий підхід дасть змогу вирішити набагато більше нагальних проблем, з якими стикаються молоді родини, ніж одноразова допомога, яка, почасти, через фінансову неграмотні і невміння планувати родинний бюджет проїдається, витрачається на побутову техніку та інші матеріальні блага, які ніяк не пов’язані з дитиною та її потребами. 

Я в жодному разі не веду до того, що виплати при народжені дитини не потріюні і їх потрібно скасувати. На поточному етапі — це, на жаль, чи не єдиний для багатьох батьків стимул наважитись на пологи. Але і називати абсолютно популістичні рейтингові рішення методом розв’язання глобальної проблеми не потрібно. Бо демографічного буму не буде. А от кількість небажаних дітей, народжених виключно через гроші однозначно буде зростати. Тому є, наприклад, підтвердження Данії та Японії, рівень життя в яких досить високий, але народжуваність постійно спадає. І жодні соціальні програми на це не впливають. Від’ємна статистика народжуваності в Японії, до слова, спостерігається ще з 70-х років минулого століття. Не допомогли підняти народжуваність і штрафи на бездітність у Румунії. Натомість у Південній Кореї щомісяця є спеціальний «сімейний день», коли світло вимикається о 19:00. Таким чином людей хочуть відірвати від екранів телевізорів і комп’ютерів, аби мали час і нагоду зайнятися більш корисними справами. 

Моралі в цьому блогові не буде, бо маємо те що маємо. Але підходи до розв’язання проблеми нації, що старіє потрібно міняти, починаючи з вирішення глобальних матеріальних і соціокультурних проблем, а не заохочуючи копійкою.