Про музей Полтавської битви, Доктора Хто й чому ми не вміємо грати в наративи
Мало міст у світі можуть похизуватись битвами, які змінили хід не локальної історії, а континентальної. В Європі одразу згадується Ватерлоо й Полтава. Саме тому про Полтаву писав Вольтер й Байрон.
Саме тому, в Європі до 2022 року можна було зустріти людей які знали що таке Полтава й не знали що таке Львів, Одеса, Харків, Дніпро й так далі.
Полтавська битва фактично встановила розподіл між Азією та Європою. Встановивши політичні кордони між континентами й перетворивши Україну на зону чи не постійних війн, які тривають досі.
Полтавська битва своїм існуванням підняла значимість цієї землі на рівень західних мислителів й заклала в російську імперію бомбу в вигляді історії про державу зі столицею Батурин, яка має відновитись. На відміну від походів Хмельницького — битва мала державницький характер.
Але найголовніше, полтавська битва, як в «докторі хто» — стала історична подія, яка має питому вагу в історії Європи. Тому виправити її чи стерти неможливо навіть володарю часу.
Проте в кожної реальної події є ще шлейф в метапросторі — це те, як ми її трактуємо й які легенди закладаємо в неї. Кожна подія має мати свій наратив, а кожен наратив має бути підкріпленою подіями.
Наразі події полтавської битви описує Вольтер та Байрон й їм протистоїть російська пропаганда з анафемою та пушкінами.
Проте Україна контролює фізичне місце, де ця подія відбулась. А з цим й музей — найпотужніший ретранслятор, який тільки може розповідати про цю подію.
Наш прапор висить над Полтавою, й музеєм. Тобто, Мазепа переміг — його ідея держави перемогла. Полтавській битва стала фундаментом ідеї щодо держави, яка в майбутньому зʼявиться завдяки цій битві.
Проте місцева влада перебуваючи в комсомольському коматозному угарі, пропонує Україні ізоляцію в цьому питанні. Віддати реальну подію росіянам, аби вони вже використовували й надалі її у своєму імперському міфі.
Музей пропонують не перетворити на міжнародний центр, а зробити з нього локальний музей козацької доби. Дублікат краєзнавчого за містом, куди будуть іноді приїжджати школярі на примусову екскурсію.
Але битва від цього не перестане існувати. Творчість про неї залишиться. Просто її вагомість буде використана росіянами на свою користь без опору з нашого боку.
Замість того аби доповнити музей експозиціями про битву з монголами на Ворсклі 1399 року. Створити культурний форпост, з переосмисленням, памʼятниками Байрону й Вольтеру та Карлу 12. Місцева влада пропонує самоусунутися з цієї події.
Натомість влада змінила день міста на честь радянської легенди в честь літопису, який зберігається на території рф й свідчить «доказом» історичної приналежності Полтави до «русского міра».
Ну й наостанок. Я часто чую як полтавці аргументують перейменування тим, що росіяни про цю битву говорять. Так от: якщо ви рішення приймаєте рефлекторно на дії ворога, то ви ризикуєте боротись з хибними цілями на поталу того ж таки ворога.
Бо росіяни ще дуже багато говорять про Сковороду, Котляревського, Гоголя, Кондратюка говорять.
