Про день міста

Вся інформаційна політика міста є суто рефлексивною, ситуативною, й не контролюється міською владою.

Метою перенесення дати дня міста з 23 вересня на 29 червня була відмова від радянського спадку.

В результаті міська влада інтегрувала святкування дня міста в концепт «русского міра». Як не в гівно, так в партію.

Тепер ми будемо святкувати день міста на основі міфу про літопис, де є «перша згадка про місто».

Насправді ж ніякої згадки Полтави як міста в цьому літописі немає. Там є інформація про перехід військ в районі річки Лтава. Про поселення там ні слова.

При тому, немає підтверджень що цей російський літопис є достовірним. Це російське трактування історії й зберігається в Москві, тому в полтавців навіть не буде доступу до такого важливого в історії міста документа.

Тобто, в 2024 році на основі цієї не підтвердженої російської писанини ми обрали дату святкування міста — це інформаційна диверсія.

В усьому світі зазвичай день міста святкують або на честь святого покровителя, або в день отримання Магдебурзького права (що й робить поселення офіційно містом).

Звичайно, що совєти не могли допустити святкування в честь якогось там західного права, або святого.

Тому розповіді про перше згадування у російському літописі є частиною міфотворення «єдиного народа».

Сучасна ж місцева влада відверто не бачить потребу в формуванні ідентифікації міста в культурно-інформаційному просторі й віддає всю відповідну політику на поталу посполитим мешканцям через голосування. Це є свідомим уникненням політичної відповідальності.

Саме тому ми маємо аналогічну катастрофу з перейменуванням вулиць. Місто хаотично й рефлексивно перейменовує вулиці на честь загиблих героїв прикриваючись голосуванням, що доводить процес до абсурду.

В результаті простір не виконує роль меморіалізації, адже ці перейменування позбавлені контексту. Тому топоніми міста не говорять про місто.

Показовим є поява провулка Бандери в місті. Коли мешканці одного з забутих провулків аби привернути увагу до відсутності асфальтного покриття проголосували за назву очільника ОУН. Отакі от засади формування концепту міста. Ви смієтесь, а це моє рідне місто.

В місті вже два роки гарячі голови говорять про знесення архітектурних домінант, бо вони «колоніальна спадщина», але водночас місто визначає датою святкування ідеологічну міну часів СРСР.

Говорять про знесення памʼяток архітектури, між іншим, але на Половках стоїть радянське одоробло зраднику пушкарю з табличкою «поборніку дружби русского і украінского народа».

А поруч стоїть танк Т-34, який встановив віктор зубріцкій — колаборант, яка разом з іншою лялькою баліцкім робить вигляд що управляє ТОТ Запоріжжя.

А стоїть то все, бо місцева влада не має жодного позиціонування в інформаційному просторі, я буду це повторювати. Тому в нас немає вулиць (загинайте пальці):

• Антона Омельченко (учасник першої полярної експедиції Роберта Скотта);
• Наталки Носенко (американська оперна співачка з Полтави);
• Петра Полтави (один з лідерів УПА, з позивним на честь нашого міста);
• Івана Кревсуна (виходець з Полтавщини, учасник всесвітньо відомого судового процесу в Парижі Віктора Кравченка з комуністами, під час якого вперше визнали голодомор; людина дебати мала з комуністом Сартром);
• Яна Де Вітте (архітектор домініканського собору у Львові, за легендою народився в Полтаві й місто має просувати це, а не російські літописи);
• Джорджа Байрона (автор «Мазепи» й людина яка прославила Полтаву на весь світ);
• Марія Рільке (австрійський поет, відвідував Полтаву разом з Лу Соломе — муза Ніцше).

Останні троє імперіалісти, тому в комуністичній Полтаві їм не місце — це зрозуміло. Проте що про земляків? І це не вичерпний список.

В місті немає інформаційних кампаній щодо перейменувань, дат чи памʼятників. Просто емоційні рішення з присмаком популізму, які ховаються за таким механізмом як голосування.

Але якщо ви хочете гратись в популізм, то дядя саша грає в цьому казіно довше вашого й не один дельфінарій побудував на цьому полі.

Тому в часи війни краще все ж почати будувати в місті якійсь більш фундаментальні речі: інституції, алеї героїв, ідентичність мешканців й все інше, що знищити буде складніше ніж перейменувати вулиці чи дати міняти.

Сьогоднішнє голосування це верх політичного інфантилізму. Пас кремлівським пропагандистам з сильнішим підтекстом ніж будь-який памʼятник який деякі хочуть знести.

На фото алея памʼяті в Дрогобичі