22 вересня, 9:37

Як потрапити у серце берлінського анархізму і залишитися живим

Якщо у мене колись запитають про найдивнішу прогулянку, безперечно розповім про екскурсію Кройцбергом. Це був справжній сюр.

Напроситися у Кройцберг

Коли вперше у незнайомому місті, то хочеться його дослідити. Бажано, щоб допомагав у цьому місцевий: хто як не він найкраще знає місця, закриті для туристів.

Тому коли соліст гурту «Хамерман знищує вірус» Альберт Цукренко розповів, що ввечері йому проведуть екскурсію Кройцбергом, напроситися було не важко.

В очікуванні електрички В очікуванні електрички

Трохи поясню: я навчаюся на програмі «Meet Up 2017» у Берліні. Це німецько-українська зустріч, в рамках якої представники обох країн знайомляться, спілкуються, проходять воркшопи та творчі майстерні, дискутують про майбутні формати обмінів та свої проекти.

Але повернемося до екскурсії. Я був би не собою, якщо б не потягнув «полтавську діаспору»: до нас приєдналися Ялина Садовнікова з Citylab та Ірина Каць з «Культурного діалогу» (Кременчук). Раджу мати у компанії урбаніста — тоді з картою не загубитеся у незнайомому місті.

Метро 2017

Але навіть якщо є урбаніст, доведеться довго блукати транспортною системою Берліну. Друг Альберта, який мав провести екскурсію, — курд Гаріп. Вони познайомилися у Києві: Цукренко виступав разом з дівчиною Гаріпа і останній допомагав йому зі звуком.

Складність у тому, що контактував Гаріп через Facebook. Вільний вай-фай з’являвся лише на кілька секунд на станції, за які потрібно було набрати меседж. При цьому майбутній екскурсовод користувався чужим телефоном. Але ми знайшлися.

Фото команди з Гаріпом Фото команди з курдом Гаріпом

До речі, у метро отримали почесне звання «бандерівці» від одного з очевидно російських пасажирів.

Вечірка тільки починається

Побачивши Гаріпа, розумієш, що чекає незвичайна подорож. Тим більше, район Кройцберг — легендарний осередок неформальний рухів з 60-х років.

Вітрина Вітрина

Йдеш вздовж вулиць, розмальованих графіті і про кожен будинок Гаріп має історію. «Гід» народився у Курдистані, працює зі звуком. Він розповідає, що історія його народу походить ще з Месопотамії, і від того кожна оповідь набуває містичної атмосфери. Хоча її тут не бракує.

Кав'ярня Кав'ярня

Кройцберг довгий час був турецьким кварталом. Це бідний район, куди почали переїздити представники творчих професій. Не останню роль зіграли Девід Боуі та Іггі Поп. Вони у 70-х записали тут свої альбоми, чим спричинили моду на Берлін серед колег та додали привабливості району.

Ще трохи Кройцберга (фото Ялини Садовнікової) Ще трохи Кройцберга (фото Ялини Садовнікової)

Найнебезпечніше місце

Після руйнування Берлінської стіни, говорить Гаріп, багато людей втратило роботу. Доходило до того, що на деяких вулицях це сталося з людьми дуже швидко — протягом двох років.

Зараз набуває поширення процес джентрифікації: через богемну атмосферу та туристичну привабливість, тут селиться середній клас. Представники творчих професій переїздять в інший район, де менші ціни на оренду.

Протести проти дій поліції щодо одного зі сквотів Протести проти дій поліції щодо одного зі сквотів

Ти дивишся довкола і розумієш, що ніколи б не йшов би так безпечно цим районом сам. Але з тобою провідник — цей дивний курд, предки якого походять з Месопотамії, син народу, що ніколи не мав власної держави. Тому заспокоюєшся.

Протестні настрої (фото Ялини Садовнікової) Протестні настрої (фото Ялини Садовнікової)

Гаріп веде далі. Ми заходимо у парк, де майже немає людей. Курд постійно говорить якісь філософські речі. Наприклад, «найнебезпечніше місце у Кройцберзі — найтихіше». І дійсно, якщо зупинити ходьбу, можна слухати густу тишу.  Але наша дорога закінчується не тут. Потрібно потрапити у серце панківсько-анархічного руху.

Не фотографуй — ти їх нервуєш

Це серце — підземний бар у одному зі сквотів (закинутих будинків, у яких живуть представники неформальних рухів). Я не можу показати цей двір, бо надто темно для смартфону. Але це вражає. Наприклад, до другого поверху причеплена скульптура, схожа на голову статуї Свободи. Тільки з розміром з мене.

Чесно кажучи, страшно. Біля входу сидить чоловік у шкірянці і дивиться нетямущими очима. Якщо це охорона, то вона так собі. Тому ми заходимо.

Двір перед баром Двір перед баром

Якщо ви не були у барі анархістів, важко пояснити його вигляд. Скажімо, ви притягнули сюди все з гаража, сараю і трохи речей з кладовки. Ну і розливаєте алкоголь. Десь так воно і виглядає.

Ця атмосфера — не для приваблення туриста, який дасть щедрі чайові. Це філософія людей, що тут мешкають.

Гаріп просить не фотографувати всередині — це нервує як власників закладу, так і клієнтів. Я не втримуюся і знімаю одну зі стін туалету, щоб запам’ятати атмосферу.

Стіна туалету у анархобарі Стіна туалету у анархобарі

До речі, чайові тут не приймають. Пляшка вина має свою ціну і не потрібно за неї платити більше.

Ризикова дорога додому

Ми п’ємо вино і поглядаємо на час. Електричка ходить до першої ночі. Лишається 50 хвилин. Перспектива провести ніч у Кройцберзі не радує. Пора вирушати додому.

Над Шпрее Над Шпрее

Але ми приїхали таким покрученим маршрутом з трьома пересадками, що просто не встигнемо. Ловлячи вай-фай від телефона Гаріпа та закладів поблизу, таки знаходимо потрібну станцію. Плутаємо види квитків на електричку, не все пробиваємо і біжимо назустріч водію, щоб не рушав без нас.

Уже у вагоні розуміємо, що не всі квитки прокомпостували. Якщо зайде контроль (а він з’являється часто), можемо сплатити штраф у 60 євро. Це закінчення було б логічним після прогулянки Кройцбергом, що славиться протистояннями з поліцією. Кілька зупинок їдемо «на шухері», але все обходиться.

Дорогою до готелю Дорогою до готелю

Дорогою до готелю ще переповнюють враження. Панки, анархісти, Месопотамія, куди, Девід Боуі, мурали — все лишається коктейлем у голові. Коли розповідаю про подорож співкімнатнику — вихідцю з Югославії, який зараз живе у Німеччині, — він дивиться на мене, як на божевільного.

Це ще не кінець

Вчора світ святкував 80 років з виходу великого твору Толкіна «Гобіт, або Туди і Звідти». Ми теж здійснили щось подібне. У нас не було тролів і драконів, але ця історія залишиться зі мною надовго.

Крім того, ми ще матимемо трохи часу і Гаріп обіцяв ще поводити нас цікавими місцями. Не знаю, наскільки друге враженням буде схоже на вчорашнє, але ігнорувати такий шанс не варто.

Попереду ще один день навчання та комунікації. А вже завтра — екскурсія місцями берлінського стріт-арту. Не виключено, що проводитиме її Гаріп. Оце вже дійсно був би сюр.

Про автора
Роман Повзик
медіаконсультант
Роман Повзик
72
Останні публікації