«Запит на особистостей буде завжди» та інші думки з першого дня Львівського Медіафоруму
Сьогодні у Львові розпочався 5-й Медіафорум. Публікую деякі думки спікерів, які виступали сьогодні.
Битва двох поколінь журналістики
Двоє журналістів, які представляють різні покоління, — Сергій Рахманін та Павло Казарін — влаштували своєрідний «Generation Battle». Хоча протистояння між ними як такого не було.
Журналіст «Дзеркала тижня» Сергій Рахманін:
- Коли журналіст втрачає іронію і самоіронію, він перестає бути вільним.
- Феномен блоґерства болісно вплинув на класичні медіа.
- Найбільшою бідою журналістики за опитуваннями є самоцензура. Можливо, вона не дала журналістам самореалізуватися сповна.
- До 1991 року в Україні не існувало власної політики, журналістики і збройних сил. Тому для того, щоб привабити людей, потрібні були яскраві постаті.
- Я ніколи не розумів, нащо нам 8 десятків вишів, де готують журналістів і де взяти скільки людей, щоби їх вчили.
- Вважалося, що коли українська журналістика встала на ноги, то збиратиме краще, що є. Але вона мавпувала.
- Запит на особистостей буде завжди.
Павло Казарін та Сергій Рахманін (фото Lviv Media Forum)
Журналіст, політичний оглядач Павло Казарін:
- Середній вік учасника Майдану — 36 років.
- Ми живемо в епоху не поколіннєвого, а ціннісного розриву.
- Блогери і нові медіа — спроба давати відповіді на питання, з якими не справилися інституціоналізовані ЗМІ.
- Найбільша проблема, з якою зіштовхується моє покоління і частиною якої воно має бути: ми виросли в епоху ціннісного нігілізму. Ми дистанціювалися від держави і намагалися не мати з нею нічого спільного.
- Від нас залежить, яким буде наступне покоління.
- Ми почали жити в епоху особистих займенників. Найпопулярнішим жанрами стали авторські колонками.
- Нас привчили, що персоналії важливі за принципи.
- Я не впевнений, що мої онуки знатимуть про таку професію як водій.
Неосвічені демократії та фейкові новини, спонсоровані державами
Представник польського Newsweek Томаш Ліс розповідав про сенс роботи журналіста та фейкові новини:
- У Польщі ми певною мірою живемо у альтернативній реальності. Ти отримуєш не різні новини, але можеш опинитися у різних реальностях.
- Відбувається поширення фейкових новин і пропаганди, це те, з чим ми стикаємося щодня.
- Хоч фейкові новини ніби новий термін, але інструменти їх тягнуться з минулого. Має бути ворог, справжній страх та радикалізація конфлікту.
- Під час тоталітаризму немає суперечок і різних думок.
- Це не завжди приховано. Але зараз ми маємо справу із зазнайкуватою і прямою брехнею.
- Меседж не обов’язково має бути прихованим. Він має бути простим.
- Ворога демонізують і позбавляють людського обличчя. Інколи може здаватися, що це дуже складно.
- Настав момент для справжньої журналістики. Справжнє наше завдання — спробувати зупинити погіршення ситуації.
- Я вийшов з професії 1,5 роки тому. І дуже смішно, бо саме зараз ця професія набула сенсу.
- Є два види журналістів — справжні і несправжні.
- Я вірю у журналістику. Навіть, якщо ми програємо.
- Я не згоден, що ви програли інформаційну війну. Ви її виграли.
Томаш Ліс (фото Lviv Media Forum)
Документалістика, якої потребує світ
Режисерка-документалістка Ганна Полак:
- Документаліст має функцію відображати не скільки відмінності, а всезагальні цінності.
- У нас у Польщі пронаціоналістичний уряд, який плекає страх іноземців, іммігрантів. Але це люди, які тікають від війни. Я бачу у них жертв.
- У своїй роботі ви спотикаєтеся за історії емоційні і непрості.
- Останній фільм, над яким я працювала, зайняв 15 років.
- Ніколи не дивлюся зверху на своїх персонажів, можу навіть дивитися знизу вгору, з повагою, як на тих, у кого можу чогось навчитися.
- Роблю свої фільми, бо не хочу жити у такому комфортному, але маленькому світі. Ми привілейовані, але ми можемо багато зробити для інших, служити їм.
- Не думаю, що бути циніком — це добре.
- Мені подобається документалістика, бо я вірю в реальність.
Ганна Поллак (фото Lviv Media Forum)
Як вижити культурним медіа в Україні: де брати теми і гроші
Чотири представника ЗМІ, які висвітлюють теми культури, зібралися, щоб обговорити такі медіа та їхню роботу.
Альберт Цукренко (Культпростір):
- Років десять у культурі гроші не з’являться.
- Ми — 13-літній підліток, у якого фігачать гормони. Тому ми робимо те, що робимо за мінімальні гроші і, фактично, деякі з нас за свої.
- Ті, хто займаються культурою в Україні, не встигнуть скористатися її плодами. Ця індустрія буде побудована на наших кістках.
- Ми пишемо про 20% того, про що б хотілося, бо просто немає ресурсу.
Влад Фісун (Радіо «Аристократи»):
- Сьогодні «Аристократи» — це 70 авторів, 25 працівників.
- Я не отримую зарплату, я отримую відсоток від спонсорських відрахувань.
- Як поширюється контент: стрімінг, подкасти, відео, соцмережі, текст.
- У мене одна установка: «Що я робитиму з гостями дві години?».
- Ми створюємо нові моделі в медіа.
Панель про культурні медіа (фото Lviv Media Forum)
Сергій Кейн (Comma):
- Теми всюди, питання — як їх подавати і під яким ракурсом. Це справа фантазії.
- Теми не конвертуються у гроші. Культурне медіа — нішеве, воно має збирати довкола себе щільну тусівку.
- Медійні і піарні агентства уже приводять нам бренди. Це будуть редакційні матеріали за підтримки бренду.
- Але варто з чогось починати. Бренди не прийдуть туди, де читають 20 людей.
- У вересні ми домовилися з квитковим сервісом Карабас, який виділяє нам гроші. Зараз ми перероблюватимемо на ці гроші сайт.
- Наше ядро — 25-30 років, далі — 30-40, а потім уже молодь. Це люди, що люблять музику.
- Ажіотаж довкола української музики у медіа пройшов. Але перевага в тому, що українські музиканти близько і з ними можна працювати.
- Ми й досі вимірюємо класність музикантів якимись успіхами за кордоном.
Роман Лебедь (ВВС):
- Культура — це цифри.
- Культура живе довше ніж політика.
- Не треба чекати, на українську культуру у Європі є запит. Треба цим користуватися і писати про це прямо зараз.
Майкл Щур і життя на сміттєзвалищі
Традиційним на Медіафорумі є Лекція Свободи, яку виголошує авторитетна людина. У минулому році це був лідер гурту «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук. Цього року лектором став поет з Одеси Борис Херсонський.
Борис Херсонський виголошує Лекцію Свободи (фото Lviv Media Forum)
Опісля лекції вручають премію Олександра Кривенка за поступ у журналістиці. Цього року лауреатом став Роман Вінтонів, якого багато хто знає як Майкл Щур. Та й сам Вінтонів говорить, що це нагорода не йому, натякаючи на відомого у мережі журналіста з діаспори у Торонто.
Роман Вінтонів (джерело — medialab.online)
Перший день закінчився показом фільму Ганни Поллак «Something Better to Come» про життя людей на сміттєзвалищі у Росії. Цей фільм режисерка знімала 15 років. Протягом 1,5 години глядачі слідкують за життям спочатку 10-літньої дівчинки Юлі, а наприкінці — вже 25-літньої жінки. Після закінчення зал аплодував стоячи.
***
Це тільки перший день Львівського Медіафоруму. Вже завтра чекають дискусії у сфері розслідувань, діджиталу, ділової журналістики та презентація книги репортажистики про українські революції «Вбити дракона», про яку розповім трохи пізніше.