Чому молодь не читає?

Чому це трапилося? І чи важливо взагалі, щоб молодь в Україні читала?

1.  Перенасиченість інформацією

Інформація долинає до нас звідусіль: телефони, телевізори, радіо, журнали, газети, зовнішня реклама, афіші і – понад усе – інтернет. Цей дивовижний винахід людства при невмілому користуванні перетворює людину на свого раба і фарширує різноманітною інформацією.

За даними спеціалістів з інформатики, до 1800 року сума знань людства подвоювалася кожні 50 років, з 1950 року – кожні 10, з 1970 року – кожні 5, з 1990 року – щорічно, а тепер – ще частіше.

І в такій конкуренції книга просто не може змагатися за увагу молодої людини, що користується інтернетом разом з 18,8 мільйонами українців, віком понад 14 років.

Перенасиченість інформацією (фото – iaim.ru)

2.  Соцмережі

Це теж пов’язано з інтернетом, але має трохи інший наслідок. Рідко коли можна зустріти молоду людину, яка не зареєстрована і не користується сервісами «ВКонтакті», «Facebook» чи «Twitter». Там вона знаходить своїх друзів і спілкується. Обміни текстовими повідомленнями і причитування новин з життя своїх однолітків забирають вільний (а то і робочий) час людини, який представники старшого покоління витрачали на читання.

Соцмережі (фото – o1.ua)

3.  Новини

Останній рік в Україні – суцільна стрічка новин. Кількість людей, які щоденно читали новини в інтернеті до Євромайдану і війни на сході, становила, за словами медіа-експерта Максима Саваневського, 280 тисяч чоловік. Наразі ж вона складає близько 1 мільйона.

Якщо раніше новини, які читали українці в соцмережах – це жовта преса, то тепер в лідерах – матеріали про зону АТО (до того – про події на Євромайдані). Такі матеріали впливають на людину, розхитуючи нервову систему. Після десятка таких новин зі стрічки в соцмережі про книжку не може й бути мова.

Новини (фото – controltela.com.ua)

Моя колега тримає вдома біографію Маргарет Тетчер, яку я привіз їй у вересні цього року зі львівського Форуму видавців. Вона каже, що почне її читати, коли в країні буде спокійніша ситуація, бо наразі їй важко зосередитись.

4.  Зменшення концентрації уваги, необхідної для вдумливого читання книги

Частково це наслідок попередніх причин. Наші будні складаються з постійних переривань, повідомлень, твітів, лайків, дзвінків, новин і стрічки в соцмережах. Це не сприяє серйозним розмірковуванням і продуктивній роботі. Як свідчать дослідження, навіть після перевірки електронної пошти, у працівника піде 25 хвилин, щоб прийти до стану зосередженості, необхідного для якісного виконання завдань.

Концентрація (фото – natali5.com)

Крім цього, йде тенденція до зменшення кількості знаків, які ми готові читати. Частково у цьому винні і перенасиченість, і розвиток мікроблоґінгу (зокрема, Twitter). За словами того ж Саваневського, якщо лайк отримала новина довжиною понад понад 2 тисяч знаків, то скоріше за все це заслуга заголовка, а сам текст так і не прочитали. Тому аудиторія інтернет-видань насправді менша, ніж здається з відвідуваності сайтів.

Людям все більше лінуються читати довгі тексти в інтернеті. Що вже тут говорити про книги.

5.  Розвиток відеоконтенту

Безлімітний інтернет з’являється у більшої кількості людей, його швидкість зросла – так настала доба відео. Звісно, текст рідко може протистояти відеосюжету.

Відео не потребує роботи. Споживач сприймає його, не напружуючись. Для того, щоб прочитати текст, потрібно докладати зусилля. Ролик на Youtube цього не потребує. Читаючи текст, людина уявляє його в своїй голові, рендерить певну картинку. Монітор надає образ, однаковий для всіх. Споживання відеоконтенту поступово атрофує уяву.

Відеоконтент (фото – video-converter.ru)

З розвитком інфраструктури інтернету, особливо 3G, українці частіше будуть дивитися кіно в інтернеті, що тільки звузить простір для книги в житті людини.

6.  Шкільна програма

Вона ще з юнацьких років створює відразу до книжки і взагалі до художньої літератури. Я і досі не розумію, навіщо потрібно всім класом учити один вірш (навіть якщо він хороший) чи робити хронологічні таблиці життя письменників. З письменників роблять ікони, їх зображують чи не святими, які тільки й думають про український народ і творчість. Учень, читаючи про таких шаблонних персонажів, не відчуває автора своїм, йому бракує людяності в письменнику.

Шкільна програма (фото – allcal.com)

За кожним автором стоять таємниці, гріхи і невдачі. Коханки, азартні ігри, пияцтво, заздрощі, відданість, безшабашність, конфлікти – це можна відшукати у «невичищених» Міносвітою біографіях письменників. Це зробило б їх живими для учня.

Але майже за кожним уроком української літератури стоїть вчителька, для якої програма – святе. І це ще один мінус для зацікавлення книгами.

7.  Незакладені батьками навички читання книг

Кожна сім’я виховує дітей по своєму. Але щодо читання є лише два види сімей – ті, де воно культивується, і ті, де ні.

Зазвичай, у першої категорії велика бібліотека, до книг якої вони привчають дитину ще з садка або першого класу. Вона бачить батьків з книгою по вечорах, вони читають їй перед сном казки і авторську дитячу літературу. І тому зрозуміло, що ця дитина буде читати і надалі: спочатку копіюючи батьків, а далі вже слідкуючи за сюжетом і своїми героями.

Сімейне читання (фото – scarletcord.deviantart.com)

Дитина ж, батьки якої не тримають в руках книгу, дивлячись натомість телевізор чи серфлячи в інтернеті, не отримає розуміння необхідності читання. І це вплине на її подальший розвиток.

8.  Популярність ґаджетів

Ноутбуки, мобільні телефони, планшети і mp3-плеєри – ці інструменти надають нам знакову інформацію в такій формі, з якою, звісно, книга не порівняється. Станом на 2014 рік у світі людство користується 2,5 мільярдами ґаджетів.

Всі ці девайси полегшують нам життя, але вони не сприяють довгій концентрації, яка необхідна для будь-якої серйозної роботи: мислення, аналіз, створення унікальних ідей і концепцій, творчості.

Гаджетизація (фото – ktxdtv.com)

9.  Брак часу

На це все частіше посилаються люди, коли запитуєш їх про прочитані книги. Особливо у містах, де темп життя постійно прискорюється.

Але це не відповідь. У цих людей зазвичай вистачає часу на багато інших справ: на той же інтернет з його новинами і соцмережами, на кіно і телевізор.

Людина, яка говорить, що не має часу на читання книг, насправді говорить, що в неї немає часу, щоб розвиватися, ставати розумнішою, кращою. Вона не хоче розбиратися в собі, проаналізувати своє життя і зрозуміти, що саме вона робить не так, до чого прагне і чи варто рухатися у обраному напрямі. Книги дозволяють проживати тисячі життів і аналізувати своє власне, шукати аналогії йому і розуміти, чого саме не вистачає для його наповнення.

Ліміт часу (фото – kera.org)

10. Культивація «дебілізму» у школі і ВНЗ.

Цю тезу я почув від одного знайомого, який навчався спочатку у ВНЗ Києва, а потім – у Швеції та Нідерландах. Він чітко побачив, що система освіти і відношення до навчання в Україні побудована так, що в більшості своїй саме «дурень» виглядає героєм. Не вивчив матеріал на пару і викрутився – молодець, група тебе поважає. Вивчив та ще й підготував домашнє завдання – щось з ним не так, певно, ботан. Підбиваєш групу прогуляти заняття – лідер і сміливий ватажок. Лишаєшся, хоча більшість групи уже налаштувалася тікати – знову ботан, зрадник і підлиза.

І так у всьому. Школярі не надто налаштовані на результат у навчанні – все одно перед ЗНО будуть наймати репетитора (зазвичай, свого ж вчителя з цього предмету), який має ліквідувати недоліки у знаннях. Студентів переважно мотивує лише стипендія (а для цього потрібно просто не скотитися у «трієчники»), і то – це тільки мова про бюджетні місця.

Мій однокурсник хизувався, що за 5 років навчання на інженера в ПНТУ прочитав тільки одну книгу – «Чайка Джонатан Лівінгстон» (її задали читати на філософії, це зайняло від сили 1,5 години). Тепер він з дипломом спеціаліста-інженера працює в колл-центрі компанії поштової доставки. 

Ще кілька тез...

Ситуація невтішна. І з кожним роком, якщо не впроваджувати програми з популяризації читання серед молоді, якщо не змінювати ставлення до книги, ми будемо втрачати інтелектуальний потенціал нації. Адже книга вчить думати. Навіть розважальна література дозволяє працювати нашій уяві, дає змогу концентруватися і сприймати культурний код мови.

Десять років тому брати Капранови показали цікаву статистичну тенденцію: що менше бібліотек в області на 10 тисяч виборців – то більший відсоток підтримки у Януковича, а не Ющенка.

Закон Капранових (фото – pravda.com.ua)

Фірми, які будують в’язниці у США, знають скільки тюремників буде через 15 років. У розрахунках вони беруть за основу 10-11 років, які не читають, які не читають. 

Китайська делегація, яка їздила по найкращих високотехнологічних компаніях Силіконової Долини в США, дізналася, що спільного у розробників різноманітних ґаджетів, програм, віртуальних сервісів. Всі ці люди у дитинстві читали наукову фантастику, і саме завдяки тим книгам ми можемо користуватися різноманітними приладами: смартфонами, планшетами, лептопами, операційними системами.

Якщо ми сприйматимемо за норму, що 42,1% українців непрочитали жодної книги за останній рік, то як нації нам просто кінець.

Висновки:

1.  Українська молодь має занадто багато замінників книги, через що зменшується кількість людей, які читають.

2.  Потрібно впроваджувати національні програми популяризації читання серед молоді.

3.  Якщо ігнорувати проблеми нечитання серед молоді, то інтелектуально Україна не матиме майбутнього.