(Де)централізація: реалії, перспективи та розчарування

Добре пам’ятаю початок реформи, коли створювали перші об’єднані громади – героїчні, "революційні" рішення голів, котрі погоджувалися залишити посади заради шансу покращити життя людей.

 У 2015 році на Полтавщині утворились перші 12 ОТГ. Сьогодні в області їх 57.

Показово, що всі ці роки влада незвично тісно контактувала з громадами: посадовці та експерти їздили чи не в кожне село, брали участь у громадських слуханнях, спілкувались з людьми. Чого ми тільки не чули тоді – від "забирайтесь звідси" та "не вбивайте село" до "дякуємо, що Ви є".

Чому я цей процес підтримувала? Задум реформи – передати управління місцевими питаннями на місця, а це:

• раціональне вирішення проблем звичної нам бюрократії, коли на один папір сім підписів;

• розуміння того, що за освіту, соціальну сферу, охорону здоров’я відповідають місцеві органи влади, а не невідомі особи в столиці;

• додаткові кошти на розвиток громади.

Варто поглянути лише на доходи на душу населення громад, утворених у 2015 році: подекуди вони зросли у 5-10 разів! 

Динаміка власних доходів на душу населення ОТГ Полтавської області, утворених у 2015 році, грн./особу (за даними https://decentralization.gov.ua/news/12192)

Результати реформи помітні неозброєним оком.

Ось, наприклад, фото  освітніх закладів однієї з найменших ОТГ Полтавщини – Пришибської: 

Що маємо сьогодні?

Зі зміною влади в країні до децентралізації змінилося і ставлення держави. Попри усі публічні заяви та декларації, сама реформа згортається. А держава бере курс на централізацію влади та тримання громад в жорстких рукавицях.

Закон про добровільне об’єднання все ще чинний, але створення нових ОТГ заблоковано рішенням ЦВК. 

 Замість вже звичного всім відкритого обговорення, самі Перспективні плани об’єднання громад та обґрунтування форматів об’єднань у відкритому доступі фактично відсутні. Їх доводиться відшукувати, як артефакт у фільмі "Скарб Нації".

Питання, як правило, розглядаються і затверджуються у "вузьких" колах експертів та представників центральної влади, а голови громад змушені різними шляхами вивідувати подальшу долю громад.

Більш того, об’єднують вже об’єднані громади, причому досить успішні.

Щодо фінансів – держава явно робить ставку на фінансування громад через субвенції замість прямої передачі коштів на місця. Таким чином, громади знову повертаються у пряму залежні від центру і будуть змушені йти на різноманітні політичні компроміси. 

Навіть переплановуючи бюджет на 2020 рік (законопроект №3279), уряд скорочує видатки передусім на освіту, культуру, ЖКГ. 

Субвенція на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах зменшують на 414,6 млн грн. Натомість  утримання апарату Верховної Ради зменшують лише на мізерні 48,3 млн грн.

Незважаючи на карантин, при мовчазній незгоді громад, продовжуються прийматись стратегічні урядові рішення. Хоча вони стосуються чи не кожного і мали б обговорюватися на широкому загалі.

 Нас знову повертають в минуле. І повернуть, якщо ми будемо байдужими.